Глава 19.Ліс,дощ і ми тільки у двох.

Його вуста,якими ж солодкими вони виявились.По нашим тілам ніби пройшов струм,емоції зашкалювали,а поцілунок ставав більш пристрашнішим.Його руки опинились на моєму обличчі,а мої уже бавилися з волоссям принца.

Здається вже точно нічого не повинно нас зупинити,тільки наше збивше дихання думала по інакшому.Задихаючись від нестатку повітря ми відхилились один від одного.Не посміли далеко відхилитись,були настільки близько що просто не могли відхидитись,вслуховувались в стук серця один одного.В один момент принцові губи зашевелились і він промовив:

-Нам час іти,-уже байдужо промовив він.

-Ні,не час,-говорила я уже це йому вуста,перебиваючи все те що він хотів договорити.

Ми насолоджувались кожним моментом,кожною каплями павшими на наші лиця.

Оглянувши одним оком мою сукню,яка уже була повністю мокрісенька,він мовив:

-Потрібно найти укриття,простудитесь,-вже не так байдуже як турботливо сказав він.

-Або потрібно швидше дібратись до королівства,пропоную бігти,-повністю серйозно говорила я,але поприте усміхалась.

Побачивши,що принц був в невеличкому шоці,я вирішила скористатись цим і почала бігти в тому напрямку в якому раніше ми прямували.Принц більше нічого не лишилось як усміхнутись і наздоганяти мене.

Ми бігли по мокрій траві,ливень все розмивав на нашому шляху,в цьому було щось навіть романтичне.Я обернулась подивитись на якій відстані від мене принц і не помітила як наступила на великий мокрий листок яким одразу ковзнув у мене спід ніг і я полетіла у низ.Тепер ніяка чоловіча рука мене не врятувала від падіння,була далеченько.Опинилась я лежачою на мокрій траві,відчувала я себе на диво прекрасно незважаючи увагу на те,що в мене трохи запаморочилось в голові.Дивилась я на дощ,який накрапав мені прямо в обличчя,через буквально секунду я побачила надімною силует чоловіка,який труботливо споглядав на мене.

-Добігались?Не забились?,-говорив він подаючи мені руку.

-Так було заплановано,-піднімаючись говорила я на що принц тільки посміявся.

-Ну якщо заплановано то я не смію нічого вам говорити,-усміхався він.

-Ось і не смійте,-сміючись говорила я,-Ви там говорили щось з приводу укриття,-згадуючи слова принца говорила я.

-Тобто ви уже згідні з тим,но нам все-таки потрібно перечекати дощ?,-сарказматично говорив він.

-Я і тоді була згідна просто у мене ще був один варіант,-так само сарказматично говорила я.

-Ну що ж я все зрозумів.Пропоную нам піти ось в цю печеру,-говорив він показуючи на печеру,яку я навіть не могла помітити.

-Погоджуюсь,-сказала я і ми вирушили в дорогу.

Уявлення не маю як він міг побачити цю печеру ще й з такої великої відстані.Для мене вона здавалась всього лише камінчиком.

Перечекавши дощ,який ішов ще не так довго,ми знову вирушили в дорогу і знову мочки.Не знали що одне одному і сказати після того випадку,як відноситись одне до одного,про що говорити.Дійшли ми за дві години,як принц і говорив,і ці всі дві години ми йшли мовчки кожен думав про щось своє,в кожного в голові крутились різні думки.

Деніал.

Як же я жадав цього,відчути смак її вуст,відчути запах її волосся.Попри все я чекав цього моменту коли зможу це все відчути,але не очікував що все відбудеться так швидко,так несподівано.Здається ми двоє цього хотіли,але чомусь клятий дощ хотів обрушити наші плани,навіть сама Скарлет підкорилась йому,але не я.Я був зачарований,не міг ні про що більше думати ніж про неї в той момент.Поцілунок який же він був очікуваний,який жаданний.Через декілька хвилин я отямився і зрозумів що роблю,але вже принцеса не хотіла мене відпускати,від цього я став вдвічі щасливішим.Вона водночас гордовита і така неочікувано любязна.Навіть не зважаючи на те що вона впала і напевно щось але точно вдарила,вона ні слова про це не промовила.Сама манера мови заставляє мене зачаровуватись нею все більше,спостерігати за її рухами все частіше,влюблятись все більше.Та чи любов це?Чи просто гра про яку через декілька неділь я просто забуду?

Скарлет

Я була в розгубленості,що тоді я була смілива зараз від теї сміливості залишився драбненький шматок.Що це було?Що зі мною сталось?Як це все відбулось?В моїй голові прокручувалось безліч питань на,які я не могла віднайти відповідь.Він ніби зачарував мене,я не могла відійти від нього,не могла відвести свій погляд від його сірих очей,не могла відпустити,коли він уже хотів відхилитись.Чому він мене так манив,вабив своєю надмірною байдужість,за що раніше я його просто ненавиділа?

Ми так і продовжлили свій шлях мовчки,дібравшись до королівство,яке зустріло нас досить сонячною погодою,ми крокували до головних воріт,в один момент принц зупинився.

-Сьогодні ми до короля уже не потрапимо,вечоріє,час прийому закінчився,-зосереджено мовив він після чого трохи помисливши продовжив,-Потрібно знайти місце,щоб переночувати,а зранку відправимось до короля.

-Потрібно попроситись заночувати, у когось-в голос роздувмувала я на що сіроокий тільки махнув головою.

Деякі в нашому проханні просто відмовлялись,але була одна жіночка котра одразу,коли побачила нас погодилась.Було в ній щось дуже дивне,але я не зрозуміла що.

Ми зайшли в маленьку скромну хатинку,що була майже на окраїні.На щастя у неї знайшлось дві окремі кімнати,а то я дуже переживала щодо того що ми з Деніалом будемо спати в одній.

Прийнявши ванну,яку ця жіночка любязно мені наготувала,я лягла у зручне ліжечко,звичайно не таке зручне як в палаці,але і не печера в якій нам доводилось ночувати.Не зволікаючи ні хвилини я поринулась у сон.

Я стою в великому просторому приміщенні.Піді мною простягається велика біла дорожка,яка досягає до арки з квітами.В один момент я зрозуміла,це приміщення для вінчання.Всі прикраси були подібні до тих прикрас,що були на моєму одруженні з Деніалом.Але це приміщення,воно мені таке знайоме.Це ж приміщення в палаці в Лейнстері,невже це...невже це одруження Джорджа і...Ні,ні не може бути.Цього не відбудеться.

В сні я почала сильну виплискувати свої емоції.