Глава 15.Втеча Скарлет і чим вона закінчиться.

Зв'язавши між собою всі непотрібні речі,які тільки в мене були,я спустила їх додолу з вікна.Зав'язавши за один бік ліжка я спустила інший бік через вікно.Подивившись в низ я помітила що речей замало,а більше ні чого в мене немає,тому я швидко вирішила що прийдеться мені стрибати.Висота була не висока,приблизно залишалось два метра до землі,тому я вирішила чим швидше вилазити з цієї кімнати.

По-трохи в мене виходило вибиратись,я сильно вчепилася в одну із закручених простеней і обережно спускалась все нижче і нижче.Закінчились всі мої речі і був тільки один вихід стрибати,тому пару разів вдихнувши і видихнувши я наважилась стрибнути.

Один крок і я уже в повітрі,лечу до низу,сукня розвивається в повітрі.

Ступивши один крок після стрибку я відчула гострий біль в голені,напевно розтянула м'язи,надіюсь не зламала.По симптомам все-таки не зламала отже скоро повинно пройти.

Я прямувала до задніх воріт,біля яких віривши Сюзен повинна чекати на мене карета.

Намагаючись швидко іти,хоча це в мене не сильно виходило так як в мене дуже боліла нога,я побачила силует карети,а біля неї стояла одна особа,яку я не змогла відразу впізнати.

З усліх сил я бігла до карети і думала,що ось стоїть Сюзен,яка уже очікувала на мене.Підбігши я не побачила Сюзен,а побачила людину яку найменш хотіла тут бачити.

Переді мною стояла Його Величність...

Як він тут очутився?Як взнав?Невже...Сюзен?Та ні такого не може бути,але про це ж знала тільки вона...

-Задумала втечу?,-так само байдуже як і завжди говорив він.

-Можливо і задумала,а ви не посмієте мене тримати тут!,-перейнявши таку саму байдужість мовила я.

-О ще як посмію!Запам'ятай ти тут ніхто,якщо я кажу щось робити ти повинна мені підкорятись,-злобно дивився він на мене і з такею самою злобою говорив,здавалось що він хоче буквально взяти мене за шию і не відпускати.

-І що ж ви зі мною зробите?Я не боюсь вас і ніколи не буду.Заміж я не вийду,скоріше покладу на себе руки!,-перейшла на крик я.

-Не боїшся?Ну добре,я зроблю так щоб боялась!Зараз мої охоронці заведуть тебе в камеру і ти там будеш сидіти і можливо зрозумієш свою провину.Не бійся тобі не вдасться накласти на себе руки,мої охоронці завжди будуть поряд і ніколи не даватимуть тобі шанс це зробити,-після цих слів він наказав охоронцям відвести мене до в'язниці,яка знаходиться в підземеллі палацу.

-Знайте для мене ви ніхто!,-все що я встигла сказати так як один з охоронців по наказу короля закрив мені рота.

Завели мене до темної,сирої в'язниці,в ній смерділо чимось помершим і цей запах мене не аби як насторожував.Камера вияснилась була не ліпша.

В цей час в королівстві Анеквіт..

-Лілі уявляшь тільки що батько сповістив,що..,-не зміг Деніал договорити як побачив дівчину яка з сумним обличчям читає незнайомий лист,-Що ти робиш?,-проговорив він і підійшов до русявої блище.

-Скарлет листа надіслала,-скручуючи папір промовила вона.

-І що в ньому?

-Її хочуть видати заміж за короля Джорджа,-після цих слів вона вирішила прочитати листа щоб самій всього цього не розказувати.

Люба Лілі,

Пройшов всього лиш день з того моменту як я вернулась сюди і вже не одноразово пожаліла про це.

Перше і наважливіше це те,що Його Величність Генріх вирішив ще раз мене одружити за короля Джорджа,віричи йому це зробить наше королівство процвітаючим.

Цей лист я пишу тобі саме тоді коли я вирішила,що не хочу тут залишатись і уже придумала план втечі.

Надіюсь в мене все вийде і в той момент коли ти будеш читати цей лист я уже буду далеко за межами королівства.Сподіваюсь у тебе все добре.

З найкрашими побажаннями,

Скарлет.

Лілі прочитала це все з обличчям наповненим шоку,таким же було обличчя Деніала.

-Думаєш в неї вийшло?,-запиталась русява.

-Незнаю,-чесно відповів принц,-в будь якому випадку потрібно детально з цим розібратись і вирішити план дій.

-Ти розкажеш все батьку?,-здивовано запиталась дівчина.

-Ні,нам потрібно самим в усьому розібратись,-рішуче промовив принц.

В цей час в королівстві Ленстера...

Сюзен...Сюзен.В мене не вкладалось в голові як вона могла так зі мною вчинити.Ми ж так давно знайомі,я ж їй так довіряла.В моїй душі було пусто,ніби в один момент все зірвалось.

Я сижу в камері в в'язниці,життя несказанно любить мене,як і мій...як і Його Величність.Не батько він мене врешті решт.

Всі мої плани пішли коту під хвіст,замість того, щоб уже бути за межами королівства я сижу тут в самотині,хоча ні тут є ще декілька чоловіків,всі ті,що колись порушили закон.

Скільки я уже тут часу?Можливо три години яи чотири і скоро я тут з глузду з'їду.

Мої міркування перебила наближающа персона,з першого погляду я взнала свого любого братика.

-Як тобі вдалось так попастися?,-здивовано говорив він пильно оглядаючи мій стан.

-Це все Сюзен.Я..я довірилась їй а вона ось так мене підставила,-сумно мовила я не посміючись дивитись йому в очі.

-Ех,Сюзен зажди була мені підозрілою,але навіть я такого не очікував,-сказавши це він трохи помовчав після чого продовжлив,-Чесно кажучи я догадувався,що батько збирається зробити і чому йому так потрібна була твоя поява,але я не менш за тебе здивувався коли взнав це.Прочитавши те,що ти мені написала я одразу пішов до батька і коли взнав,що ти тут я дуже здивувався,але не показуючи вигляду запитався про причину і він все мені розказав,-договоривши це він пильнл дивився на мене.

-І що ти думаєш про це одруження?

-Я думаю ,що звичайно воно б принесло багато користі нашому королівству,але не тобі.Як на мене вже б краще ти б залишилась в Анеквіті, я не маю на увазі,що не хочу тебе тут бачити,просто ти там буквально через декілька днів уже почувала себе як рідна і я бачив як тобі важко було з всіма прощатись.Одруження з принцом принесло б також не мало користі.,-розказував він,а я лише слухала і все більше і більше усвідомлювалась,що мій брат найкращий,він мене розуміє як ніхто інший.