Глава 9.Майже поповнення в сім'ї.

Маленькі сніжинки одразуж розтавали при потраплянні на моє обличчя,яке я задерла до верху що б краще бачити цю красу.Прекрасна погода,чи не так?О ні,вона просто чудова.Як же я люблю таку погоду,водночас прохолодну і чарівну,морозну і таку казкову.На зимові свята трапляються дива,ну що ж час перевірити чи правда це чи просто черговий міф.

Стоявши на снігу у саду я почала по дитячому кружитись по свої осі,а пізніше і зовсім впала на сніг навіть не подумавши підніматись.Відчувала себе дівчинкою,яка вернулась у дитинсво.В цей час ніщо мене не турбувало,ні весілля яке ось скоро має бути,ні те що я не у рідному королівстві і не з своїми рідними,хоча за цей час я почувалась ніби ніколи я не покидала рідне королівство.За цей час я так добре почала спілкуватись з всіма,ну як з всіма деякі під питанням,якщо ви розумієте про кого я.

Більшість тих людей яких я одразуж зустріла як тільки приїхала стали мені як рідні,як сім'я,я чула їхнє тепло і доброту.Надіюсь ці новорічні свята пройдуть просто чудово з рідними людьми,яких я вважаю уже рідними,з чоловіком,не скажу що любим тому що це не так,в новому королівстві.

Знаєте за цей час я дуже рідко згадувала про свою рідну сім'ю в моєму королівстві.Я за ними уже дуже сумую,як давно я їх не бачила,як же хочу побачити їхні обличчя.З батьком навіть не попрощалась,навіть через весь свій гнів я за ним сумую.Надіюсь я їх всіх побачу на весіллі,як я надіюсь що вони приїдуть,захочуть побачити свою доньку.

З своїх думок мене вивів якийсь крик,а пізніше сніжка яка прилетіла мені майже у лице.

Я бистро піднялась і зустрілась з усміхненим обличчям Лілі.

-Ах ти..,-не вспіла я договорити як в мене прилетіла ще одна сніжка.

-Ну все,біжи дорогенька,біжи,-сказавши це я бистро піднялась і побігла вслід за втікаючою дівчиною.

Я намагалась неї наздогнати але вона на мій подив була дуже прутка,тому все що я могла це наздоганяти і кричати у слід.

Все-таки я підбігла до неї настільки настільки я змогла і влучно кинула їй сніжкою прямо в потилицю.

-Вуху,прямо в яблучко,-начала кричати я зупинившись.

-Ах ти,-дівчина обурилась і кинула сніжкою в мене і попала мені в плече.

-Ей,-обурилась я і потрохи почала наближалась до дівчини з сніжкою,яку тримала у руках.

Дівчина бистро взяла мене за руку і я навіть не зрозуміла що вона робить.Опам'яталась я уже лежачою на снігу.Побачивши що Лілі не втримується від сміху я вирішила позбути її такої радості і потягнула до себе.

Коли вона впала біля мене і почала голосно сміятись,а за мною і вона.

Чомусь мені згадалось дитинство як я так само бігала за Олівером і ми так само впали і голосно сміялись що нас напевно чуло все королівство.

-Ей що ви тут розляглися,-голос привернув нашу увагу.

Подивишись хто ж нас гукає ми побачили чорнявого усміхаючого хлопця,це був принц Лівіан.

-Іди до нас,-закричали ми обидві продовжуючи сидіти на місці.

-Ні мені час іт..,-не вспів він договорити як в нього прилетіла сніжка від Лілі.

-Ей,Лілі ну ти як завжди,-усміхнувшись промовив він і не дочекавшись відповіді продовжив говорити,-мені дійсно час іти,зустрінемось сьогодні на вечері,-договоривши він побіг далі побачивши як Лілі намагається зробити ще одно сніжку.

-Вечеря?,-перепиталась я в Лілі.

-Тобі ще не повідомили?Сьогодні відбудеться святкова вечеря,там буде тільки наша сім'я і ти до неї входиш,-підморгнувши мені дівчина продовжила,-цю вечерю вирішила влаштувати королева,в честь того що скоро ти станеш частиною нашої сім'ї.

-Це дуже приємно,можливо Сюзен забула мене повідомити,-припустила я.

-Знаєш з появою тебе в цьому палаці мені стало не так сумно жити,раніше я не мала з ким поспілкуватись з ким поговорити,а зараз я просто можу прийти до тебе,-усміхаючись мовила русява.

-А я коли їхала сюди думала що буду спілкуватись тільки з Сюзен,але склалось не так як гадалось,-також усміхаючись говорила я до дівчини навпроти.

-Ну отже нам двом повезло,-після слів Лілі ми разом почали сміятись.

-Знаєш а я і в своєму рідному королівстві не мала з ким поспілкуватись,тільки з Сюзен і Олівером,-згадавши минуле мовила я.

-Олівер?Хто це?,-здивувалась дівчина.

-Кронпринц королівства Лейнстера та мій любий брат,-з усмішкою сказала я згадуючи ті часи коли ми були дітьми і ніщо нас не турбувало.

-Цікаво було б з ним познайомитись,-усміхалась дівчина.

-На весіллі познайомишся,якщо звичайно він приїде,принаймі я на це дуже надіюсь.

-Звичайно приїде він же твій брат,як же він може не приїхати,-здивовано говорила Лілі.

-Ай дійсно,так хочеться побачити його,здається не бачились ми приблизно тиждень а я уже скучила за всіма і за ним також.

-Ви скоро зустрінетесь і ти обов'язково познайомиш мене з Олівером.

-Обіцяю,-з усмішкою говорила я.

-Ловлю тебе на слові.

Майже годину ми ще сиділи і говорили про щось з дитинства,після чого ми вирішили піти уже до палацу і не сидіти на холодному снігу.

Час як завжди проходить дуже швидко і я не помітила як минув цілий день,наступив вечір.Отже святкова вечеря уже скоро наступить.Потрібно швидше збиратись.

Одягнула я кремову сукню яка чудово підкреслювала мої бліде обличчя і каштанове волосся.

Також до сукні я підібрала  своє улюблене кольє з підвіскою лілією і уже була готова виходити як двері відчинились і мене сповістили що до мене хоче зайти Деніал.Акторська гра продовжується,я все зрозуміла,але до чого тут це начебто ми будемо сидіти тільки сім'єю.Тоді чому він прийшов?

-Доброго вечора,щось бажали?,-з насмішкою мовила я.

-Бажали,але не я а Король з Королевою,-тяжко видихнувши сказав він.

-І що ж вони бажали?

-Щоб ми прийшли разом."Ми

хочемо побачити як ви красиво будете дивитись на весіллі",-перекривив він,а я ледве не засміялась.

-Ну тоді ходімо,вони уже зачекались,-сказавши це ми направились до дверей і поспішили до нашої "сім'ї".

Зайшовши в велику кімнату я одразуж звернула увагу не височенну стелю на якій висіла шикарна люстра.Раніше я не звертала увагу на це,та що там я вверх ніколи не дивилась,а ось тут я глянула і просто шокувалась.Це не палац!Це щось краще,щось дорожче.Нема цьому назви.