Глава 5.Черговий бал,але тепер я не самотня.

Стоявши біля дзеркала уже повінстю зібрана я була готова іти але згадавши що Сюзен мені говорила що мене повинен забрати Деніал я вирішила почекати.

Я любувалась на себе у дзеркалі.Моя персикова сукня прекрасно компонує з моїм блідим обличчям,а шлейф що простягається з заду ну це просто казка.

Сьогоднішній образ я визнала дуже навіть вдалим,найкращий образ який я обирала протягом декількох років.

Золотисте кольє сяяло на моїй шийці і тим самим привертало до себе увагу.

Покрутившись ще декілька раз перед дзеркалом я уже почала хвилюватись що ми запізнимося.

А можливо він і зовсім забув про мене і уже на святі?

Минуло 20 хвилин і мені увірвався терпець,я вскочила з свого місця і направилась до дверей.Зрозумівши що принц не прийде я обурилась і тому з усієї сили відкрила двері.

Прозвучав якийсь звук і я не одразу зрозуміла що це,але поглянувши за двері я побачила перед собою чоловіка якого напевно гримнула цими дверима.

Це був саме той чоловік якого я чекала,саме в цей момент коли він підійшов до дверей щоб забрати мене я що сили відкрила їх щоб вийти.

Було дуже ніяково перед ним.Принц  трохи потерши своє чоло від болі глянув на мене з суворим поглядом ніби осуджуючи і промовив:

-Мало вам того що ви одружуютесь на мені так ви ще й збираєтесь мене вбити?,-з нотками сарказму сказав він.

-Що ні,-заперечила я але зрозуміла що я не змушена виправдовуватись тому продовжила говорити так самісінько як він,-А знаєте якби доля дала б мені шанс ще раз вас вдарити я б зробила це не задумуючись,-з натянутою усмішкою промовила я.

-Даремно ви так говорити,вам же гірше буде.

-Я так не думаю.Можливо ми уже рушимо?Чи ви хочете що б ми запізнились.

Нічого не відповівши ми рушили до зали.

Дійшли ми за пару хвилин і одразуж перед нами відкривали двері.

Деніал взяв мене під руку.

"Акторська гра продовжується",-подумала я і зробила вигляд ніби нічого не помітила.

Перед нами відкрився великий,просторий зал.

Ми йшли по дорожці яка вела до короля та королеви.

Весь зал був переповнений людьми,ну принаймі мені так здалось.

Підійшовши до монархів цього королівства я присіла в реверансі,а принц лише почесливо нахилився.
 

-Доброго вечора,Ваше Величносте,-озвалась я до обох монархів.

-Доброго,Скарлет.Ми раді бачити тебе сьогодні тут,-промовив король.

-Вітаю тебе у нашому королівстві.Я Анна Андерсон,будемо знайомі,-говорила королеві і пильно оглядала мене.

-Рада познайомитись,про вашу персону багато хто говорить в Лейнстері і я вас запевняю говорять про вас тільки найкраще,-усміхнувшись мовила я.

-Я це рада чути,а особливо від вас,-також усміхнулась вона.

Деніал навіть не озвався за весь цей час,він відійшов кудись я навіть не спромоглась глянути куди.

Король перебив нашу розмову з королевою і промовив:

-Ну що ж час начинати святкувати ,-після чого постукав бо келиху ложечкою і продовжив говорити уже до всіх присутніх.

-Доброго вечора.Сьогодні знаменитий день.Ми святкуємо приїзд принцеси Скарлет Велтвай,а скоро іще і нареченої нашого любого принца Деніала.Давайте привітаємо нашу любу принцесу з приїздом у Анеквіт,-після цих слів всі почали дружно плескати в долоні і кричати привітання адресовані мені.

Мене це дуже розчулило,ніколи ще не зустрічала такий прекрасний прийом як тут.Я майже пустила сльозинку.Після всіх цих галасів всі дружно підняли келихи і випили за мене.Після чого офіційно розпочались танці.Чоловіки запрошували дам.Я лише мило дивилась за цим і не помітила як до мене підійшла якась дівчина.

-Вітаю в Анеквіті,принцесо Скарлет,-мовила вона дивлячись мені прямо в очі своїми зеленими очима.

-Дякую,будьласка представтесь,то я даже уявлення не маю з ким спілкуюсь,-трошки посміявлась я.

-Ой,вибачте,забула.Я принцеса Лілі Андерсон,-промовила русява.

-Дуже рада знайомству.Ви сестра Деніала,я правильно кажу?

-Так,ви абсолютно права.Як би мені не хотілось цього говорити,але я сестра цього суворого нахала,-усміхнувшись мовила вона.

-Ну що ж поробиш,знаєте в мене також є такий брат,-не стримала усмішки я.

-Так це означає ми знайшли одне одну,я так довго шукала персону з такею самою історією

-Хаха нас звела сама доля.

В цей момент ми двоє голосно засміялись,але нащастя не звернули до себе увагу так як нас було майже не чути за всім цим галасом.

-В мене є безумна ідея,-загадково усміхнулась Лілія.

-Цікаво яка ж?

-Знаєте це все так набридло що дівчина повинна танцювати обов'язково с чоловіком,старі звички це так нудно.

-І на що ж ви натякаєте?,-з цікавістю спитала я так як мене дуже зацікавив початок.

-Я пропоную нам піти і потанцювати.Чому ми повинні чекати поки чоловіки нам запропонують,давайте підемо і самі потанцюємо а не будемо киснути тут.

-Чесно кажучи мені і тут дуже подабалось но якшо ви так говорите то з цим гріх не погодитись.Ходімо!,-договоривши ми побігли в центр залу де всі уже танцювали.

Коли ми бігли до місця нашого призначення всі почали нам поступатись і здивовано дивитись,але нам це не заважало.

Ми лише голосніше почали сміятись і кружитись разом в танці.

Ми веселились і нікого непомічали,ніби навколо нас не було всіх цих чоловіків з дамами під ручку,і в залі не сиділи король з королевою.

Ми лише думали про танець,якби замість однієї з нас був якийсь чоловік тоді це б виглядало досить романтично,але цього не було.Через наші голосні розмови в сміх ми не помітили як танець підходить до кінця.

Ну що ж танець закінчився і тепер залишилось дочекатись наступного танцю,тому ми пішли чекати його на місце там де ми стояли раніше.

Підійшовший до нас чоловік перебив нашу бурну розмову.

Це був кронпринц Лівіан.Побачивши його Лілі почала звертатись до мене:

-О знайомтесь це...,-її перебив принц.

-Ми уже знайомі,-промовив він загадково усміхнувшись.

-Коли ви уже встигли?