Карета на мій подив була не пуста,з одного боку сиділа персона про яку я навіть забула.Тільки зараз я згадала що зі мною повинен їхати ще Деніал,як же я це забула мені ж Сюзен нагадувала сьогодні зранку.
Зустрівшись поглядами принц спостерігав за моїм здивування стосовно того що я побачила його.
-Я не бачила як ви заходили в карету.Ви давно тут?,-перше що змогла я сказати після невеличкого шоку.
-Достатньо давно,-все що зміг сказати він і повернувся до вікна показуючи що не бажає продовжувати розмову.
Не показуючи свого обурення я обійшлась одним "ясно" після чого також подивилась в вікно.
Біля мене сиділа Сюзен,яка послухавши нашу "цікаву" розмову перевела свій погляд у вікно.
Всю подорож ми сиділи мовчки.
Спочатку я пильно дивилась в вікно і розглядала нові будинку і міста які раніше не спостерігала.
Приблизно через годину мені це набридло і я вирішила почитати книгу,яку спеціально брала в дорогу.Зручніше сівши я почала читати.
З боку зморена дрімала Сюзен.
Деніал за весь цей час так і не відвів свій погляд від вікна,мені здавалось що він просто не хотів побачити нас щераз,але це тільки мої догадки.
"Ох Енні та пробач ти уже йому,стільки часу уже пройшло,а ти і досі злишся,скільки раз він доказував що він вірний тобі,скільки раз він рятував тебе?Навіщо відмовляєшся від нього,виганяєш?",- з цими думками я дочитувала ще одну главу книги.
Скільки глав я уже прочитала за сьогодні?Я не знаю,я просто не можу відірватися від цієї історії.
І знову я перевернула сторінку і почала читати нову главу.
Через декілька годин я зрозуміла що змусить мене припинити читати.
Зрозумівши шо мені стало трохи погано читати із-за освітлення я відірвала свій погляд від книжки і глянула у вікно.
Вечоріє,сонце сідає за обрій.
Скільки нам ще їхати?Коли ми будемо на місці?,-хотіла я уже спитати принца але тільки зараз звернула увагу на те як він спершись на лікоть непомітно дрімає.
Я окинула його поглядом щоб краше роздивитись його.
Трохи видовжене,бліде обличчя.Високий лоб зверху до якого легенько прилягає золотаве не сильно довге хвилясте волосся,яке він завжди закладає в зад але воно все-рівно спадає йому на обличчя.Брови він має досить густі,але не чорні,які розлітаються на переніссі,мов у польотті пташині крила.Ніс прямий,з горбинкою.
Пухкі губи з гострими куточками і сірі очі(колір яких я помітила уже раніше)з довгими віями.
Кремезна постава і м'язи на руках,які я одразу помітила.
Це все я змогла розгледіти всього лише за 2 хвилини,дивовижно не правда ж?
Ще з дитинства я дуже захопилась тим що роздивлялась риси обличчя і складада певну картину.
Наприклад в Сюзен,яка ні разу не прокидалась з того часу як задрімала,кругле і трохи смугасте лице.Тоненьку як ниточка світлі брови і блакитні очі.Біляве довге волосся,яке вона завжди заколює з заду.Кирпатий носик і тоненькі губи.Тендітна талія і маленькі долоні з довгими пальчиками.
Це те як я можу описати її навіть не дивившись на неї.З дитинства мені говорили що у мене дуже хорошо пам'ять і вони не помилялись.
Про щось задумаючтсь я не помітила як уже проснувся принц,мені здалось чи він майже і не спав.
Згадавши те що я хотіла запитати я тільки вікрила рот як уже була перебита ним.
-До столиці їхати ще приблизно годину,-ніби прочитав мої думки він.
-Що?,-здивовано мовила я.
-Ти ж саме це хотіла спитати?,-його пронизливий погляд дивився на мене.
-Так,-чесно відповіла я
-Рахуй я вже відповів,-сакразматично усміхнувшись він знову перевів свій погляд у вікно.
Вдруге за сьогодні я обурилась.Він просто зарозумілий бовдур.Ні щоб спокійно прослухати моє питання і нормально відповісти,так ні краще перебити мене тоді коли я ще не встигла сказати ні одного слова.
Не показуючи свого обурення я вкотре за сьогодні поглянула у вікно.
Скоріше б уже приїхати,я уже уявляла як я лягаю у просторе,широке і тепле ліжко і мирно засинаю.Якщо мені скажуть що я люблю тільки поспати то я мирно погоджусь і піду посплю.
Не помітивши як це сталося я задрімала,інколи я могла почути якийсь шум у кареті,але мені було не до цього я уже бачила чудовий сон.
Прокинулась я від шуму коней,які зупинилися.Я з радістю прокинулась думаючи що ми уже приїхали,але побачивши настрожений погляд Деніала я зрозуміла що я помилилась.
Коли я почула звук як хтось виймає з кожури меча я ще більше налякалась і навіть дівчина сидівша поряд не могла мене заспокоїти.
В моїй голові уже склалась приблизна картина того що відбувається на дворі.
Взявши себе в руки і глибоко вдихнувши я трохи заспокоїлась і уже не була така налякана,Сюзен також намагалась тримати себе в руках.
Ми чули звуки мечів які дотиркаються до однин одного з великою силою.Всі 15 хвилин ці звуки повторювались і повторювались,інколи хтось кричав інколи хтось падав.
Але в один момент ці звуки стихли і ми почули як хтось приблизився до нашої карети.
Ми з Сюзен лише більш притихли і налякано дивилися на двері
В мить вони окрилися і перше що я побачила це золотаве волосся а пізніше і обличчя Деніала.
Я лише полегшено видихнула.
Сюзен сиділа з закритими очима але почувши те як я видихнула відкрила очі і зробиле те саме.
Подившись знову на принца я помінтила деякі рани на його обличчі і ще одну на руці.
-Подряпини,-поспішив відповісти хлопець помітиши як ми пильно дивлюсь на ці рани.
Зробивши вигляд ніби я так я зрозуміла я вирішила все-таки спитатись:
-Хто це був?,-питалась я про те що чула декілька хвилин тому.
-На нас напала банда розбійників і хотіла пограбувати,як бачите їм це не вдалося
Наша з Сюзен тривога кудись пропала і тепер ми могли знову сісти і дивитися у вікно як робили це зовсім недавно.
"Скоро ми будемо в столиці.Інше королівство,яке воно?",-подумала я і продовжила дивитися і вікно.
Пів години пройшло не помітно.
Коні зупинилися,карета встала на нерухому позицію.З надвору чувся галас і це означало що ми прибули.