Глава 2.Бал та його наслідки.

Двері відчинилися,весь галас зупинився,тільки музика на задньому фоні не змогла зробити повної тишини.

Всі погляди були прикуті до молодої дівчини.

Граціозно йшовши я направлялась  до короля та королеви.

Присівши в невеличкому реверансі та привітавши королеву я поспішила відійти від їх і сісти на своє законне місце з ліва від короля.

Цей день був для мене особливо нудний.Ні радості,ні щастя,абсолютно нічого.

В моїх планах було протягом цілого балу сидіти на одному місці з натягнутою усмішкою.

Але...коли до мене підійшов перший хлопець з пропозицією подарити йому танець я зрозуміла що моїм планам гаплик.

Як принцеса я просто не могла відмовляти,але інколи я це робила так як мені потрібно було перевести подих.Після кожного танця мені пропонували ще і ще.Дійшло до того,що я просто не могла порахувати який це уже танець за рахунком,так багато їх було.
Після чергового танця я вирішила що на цьому все,більш я не буду погоджуватись.

Саме в цю ж хвилину король встав що б промовити декілька слів.

-Доброго дня,дякую всім присутнім що змогли прийти на цей бал в честь дня народженя Її Величності Анастасії Велтвай.Я піднімаю цей келих за мою королеву,і попрошу вас приєднатися до мене.

В цю мить всі в залі підняли келихи і випили за королеву після чого король продовжив:

-А тепер я хочу поділитися з вами важливою новиною.Наша улюблена принцеса Скарлет через місяць виходить заміж за принца Деніала Андерсона з королівства Анеквіт.

Мабуть всі присутні заплескали в долоні,деякі раділи,деякі стояли в шоці.

В загальному всі були щасливі,ну як всі,крім мене звичайно.

Всі раділи і проговорювали свої привітання в цей час як в моїй голові крутилась тільки одна фраза "Деніал Андерсон,ось як тебе звати"

Після того як всі трошки притихли король вирішив ще про щось повідомити.

-І остання новина на сьогодні.Наша принцеса завтра від'їжджай з королівства і разом з своїми майбутнім чоловіком направляється до королівства Анеквіт.Щоб одружитись там і жити в злагоді та любові.

А ось це мене застало зненацька,добре я була готова уже змиритися з одруженням но від'їзд це було вище моїх сил.В цей момент я образилась на батька,відправляти свою рідну дочку в інше незнайоме їй королівство та щей не попередити її в цьому.Можливо якби він сказав про це раніше я б не так сприйняла цю інформацію,але все сталось інакше.

Образа поселилась в моїй душі.

Я не просто від'їжджаю мене виганяють.Ну справді чи я не права?Відносини з короліством налагодились тепер навіщо дочка хай краще поїде в інше королівство і не попадається на очі.

Як я тоді стрималась що б не заплакати,як я тоді стрималась що б не зіскочити з місці і побігти геть,як мені вдалось продовжити сидіти на місці і усміхнутись ніби я уже про все це знала і згідна з цим.

Як же я змогла це зробити,яка сила в мені була?Хотіла б я знати відповідь на це питання.

Розмірковуючи про все це я і не помітила як до мене підійшов якийсь чоловік.

Уважно подивившись на мене своїми карими очима він простягнув до мене свою руку тим самим запрошуючи на танець.

Вирішивши що мені потрібно відволіктись від усіх думок я простягнула йому руку у відповідь і встала з свого місця.

Майже весь танець ми танцювала мовчки,але уже під кінець цей молодий чоловік вирішив розпочати розмову.

-Рад знайомству,Ваша Високосте,-з високомірною усмішкою,як мені здалося,промовив він.

-Мені здається чи ми не знайомі.

-Вам здається,-все що він зміг сказати після чого наш танець закінчився.

"Що це було?",-перше про що я подумала після того як ми відсторонились.

Сівши на своє місце я почула як до мене зверталась королева:

-Я бачу ти уже познайомилась з своїм майбутнім чоловіком,-з задоволенням сказала вона.

-Що?Це він?,-перше що я могла сказати.

Жінка лише погоджувально кивнула.
Я ну ніяк не очікувала зустрітися з ним на балу,хоча могла зрозуміти що він тут адже завтра я з ним відправляюсь в Анеквіт.Чомусь цю новину я уже прийняла як факт,я уже нічого не зміню.

Перевівши погляд на зал я захотіла віднайти цього чоловіка,але ну ніяк не змогла знайти його золотисту чуприну.

Зрозумівши що це безнадійно я вирішила що він уже вийшов з зали і десь блукає по палацу.

Бал закінчився.Я лише зараз могла спокійно видихнути і скоріше піти в свою кімнату щоб зняти цей одяг і спокійно лягти в тепленьке ліжко.

Яке полегшення.

Зараз я була максимально стомлена що уже ні прощо і не замислювалась,а просто спокійно заснула.

Проснулась зранку я з добрим гумором,але я уже розуміла що це не надовго.Так воно і сталося коли в мою кімнату зайшла Сюзен.

-Ваша Високосте,доброго ранку.Щойно мені повідомили що ваша карета буде через годину,вас з принцом Деніалом будуть чекати біля головних воріт.

-Ми будемо їхати в одній кареті?,-здивувалась я,чомусь раніше я про це не замислювалась.

-Звичайно,ви ж майже наречені,-здивовано сказала вона,ніби не чекаючи такого питання від мене.

Саме так майже,-пробурмотіла я собі під ніс і на щастя Сюзен цього не почула.

-А і ще Його Величність попросила вам повідомити що б перед від'їздом ви зайшли до його попрощатися,так як він не зможе вийти з свого кабінету тому що у нього сьогодні дуже багато справ.

Все що я могла зробити це погоджено кивнувши.
Трохи посидівши в роздумах я зрозуміла що потрібно збиратися.

Одягнула я на перший погляд просту білу сукню,але якщо пильніше придивитись можна побачити там красиві срібні візерунки,які роблять цю сукню менш простішою і більше сяйливою.

Прекрасно доповнював сукню підібраний срібний комплект прикрас,який складається з кольє,сережок і невеличкого кільця.

Будучи повністю зібрана я вирішила зібрати свої речі,на допомогу я покликала своїх служниць.Разом ми швидко впорались,всі мої речі вмістилися в всього лише 5 валіз,я думала буде більше.Валізи одразу ж відправили до карети яка скоро повинна була прибути.