Я-Скарлет Велтвай,принцеса королівства Лейнстер
Ще з дитинства я мріяла вийти заміж за принца який буде кохати мене так само як і я його.Як в справжній казці,чи не так?
Звичайно!Але не слід забувати що ми не в казці і це реальний світ повний жорстокості.
День сьогодні в мене розпочався просто чудова.Тепла ванна,чудовий сон-запорука хорошого ранку.
Але чомусь це все перекреслилось в моїй голові коли до мене прийшла звістка "Його Величність хоче зустрітись з вами сьогодні,в саду через годину"
Звичайно в цій звістці нема нічого страшного.Тим більше полюбляю трохи порозмовляти з батьком,але щось тут не так,щось стривожило мене.
Можливо це просто все моя фантазія,але щось мені підсказувало,що щось трапиться.
Ще трошки помисливши я все-таки розпочала підготовку до зустрічі.
Буквально через сорок хвилин я була уже майже готова,все завдяки Сюзен,вона справжня чарівниця.
Сюзен-моя служниця і в одночас моя подруга,ми з нею спілкуємось ще з самого дитинства і я ні капельки не сумніваюсь в ній.
Маленьким кроками я направлялась до саду роздивлюючись кожне дерево і кожну квіточку.
Ось я побачила знайомий силует,Його Величність Генріх Велтвай.
Підійшовши я присіла в невеличкому реверансі
-Ваша Величносте,рада вас бачити,-не змогла не показати свою усмішку я.
-Привіт люба,сподіваюсь я тебе не сильно потривожив з самого ранку.
-Ні,що ви,для мене це тільки в радість.
-Давай пройдемся по саду,-показуючи рукою на певну тропинку в саду мовив він.
-Так про що ви хотіли поговорити?,-не в трималась від цікавості я.
-Чи знаєш ти що в наших краях скоро може відбутися війна?
-Що ви таке говорити?Як це так?,-здивовано мовила я.
Я була в невеликому щоці,чому саме зі мною король вирішив поговорити про війну яка насувається?
-Як тобі відомо ми не в дружних стосунках з сусіднім королівством Анеквіт.Нам нічого не зашкоджувало до нещодавна,одна моя людина яка служить при дворі короля донесла мені деяку новину.
-Що за новина?,-чекаючи продовження спитала я.
-В одній зі своїх нарад король Річард мовив,що якщо становище з нашим королівством в ближайший час не покращиться то це буде означати тільки одне,-суворо дивлячись на мене промовив він.
-Що буде означати?,-злякано спиталась я.
-Війна.
О ні тільки не це,чому не можна обійтися без війни,жити мирно наприклад.Навіщо це все?
Війна це тільки масову убивство і більш нічого.В моїй голові проявлялись картинки цього жахіття.
-Чому ви саме мені це все розказуєте?,-трохи з подивом і трохи з викликом спитала я.
Секунду подумавши чоловік відповів:
-Тому що ти остання надія Лейнстери,-він сказав мені це повністю серйозно але чомусь мені показалось що це всього лиш жарт,розіграш.
-Я не зовсім вас розумію,батьку.
-Після того як я отримав цю новину я довго думав,неділю я не виходив з кабінету,перебирав всі можливі варіанти покращення відносин,так як розумів війна нам зараз нідо чого і я найшов спосіб,це наш останній шанс.
В короля Річарда є син,симпатичний,мудрий,відважний,і я вирішив що вам потрібно одружитись,тоді ми позбудемось від не менучої війни яка нам зараз не потрібна
Я стояла в ступорі.Як це так одружитись,я ж ніколи його не бачила.Шлюб заради вигоди,все зрозуміло.Чому в наш час все робиться саме так?
Кохання?Вона взагалі існує?
Чомусь саме в цей момент я розуміла що ніякого кохання немає і всі ці казки це всього лиш вигадки.
-Але батьку,я навіть не знаю як він виглядає,а що скаже король Річард?,-ще б зовсім трошечки і я б заплакала але відшукавши в собі сили я трималась.
-З королем я уже говорив і він погодився,поговорить з своїм сином,ви зустрінетесь і познайометесь,а через місяць і весілля зіграєм.
-Але я ж цього не хочу,чому ви вирішили все за мене?,-я уже не могла стримувати сльози я.
-Нам не потрібно війна,це наш останній шанс і ми ним скористаємось!На цьому все,уже все вирішено!Я тебе тільки повідомив!,-грубо промовив він не звертаючи увагу на мої емоції
Я...я.. хотіла ще щось сказати,але я розуміла що не зможу,все що я могла зробити це втікти з цього місця,з цього саду,втікти десь далеко-далеко,де мене ніхто не відшукає.
Я бігла,бігла туди де мені ніхто не потривожить,де ніхто нічого не змусить.
Ви б знали як я хотіла просто втекти звідси,позбутись цього тягару,забути все що тільки-но сталось.Але я не можу,не можу зрадити свою країну все-таки я принцеса.Уявляю ці заголовки в місцевій газеті :"Принцеса Скарлет зрадила Лейнстеру" або "Її Високість принцеса Скарлет розпочинає війну з королівством Анеквіт.
О ні це просто жах моя репутація навіки буде забруднена.
Да що там репутація,зараз мабуть це мене найменш хвилювало.
Перше питання яке виникло в моїй голові "Що робити?"
"Одружуватися"-цим жахливим словом я миттєво дала відповідь на своє питання.
А в мене є вихід?Втікати?Не вийде,охоронці відразу запідозрить щось,якщо і вийде втікти з палацу то з королівства точно ні,тільки-но батько взнає про мою втечу відразу накаже всім шукати мене,а як віднайдуть мені ще гірше буде.
Ох як мені не хочеться бути принцесою.Чому я так часто промовляю це в своєму розумі?Незнаю!
Вам мабуть здається що бути принцесою легко,потрібно тільки ходити на бали і мило усміхатись.
Поспішу вас зупинити,це не так!Ви б знали наскільки все не так!
З самого дитинства принцес вчать майже усьому,наприклад:правилам етикету,правильної ходьби,докладної історії свого королівста,всі закони королівства,фінансовим справам,принцеса повинна знати досконало одну зарубіжну мову на вибір.
І це тільки менша частина,тому коли ви знову захочете стати принцесою згадайте оцю маленьку частину того що повинна вміти і знати принцеса.
Трошки зібравшись з своїми думками я вирішила повернутись в свою кімнату.
Я була уже повністю спокійна,сліз у мене більше не залишилось,в середині я була спустошена.
Моя остання надія це мій брат кронприц Олівер,можливо він мені щось порадить.
Насправді у палаці живе двоє принців
Перший -кронпринц Олівер
Другий-принц Фрідріх.
Ще в дитинстві ми перестали спілкуватись з Фрідріхом,навіть не знаю що сталось,просто
перестали.
Фрідріх віддалився від нас двох,ніби ми з Олівером йому не сім'я.
Так про що я?Ах да,мені потрібно до кронпринца Олівера.
Швидкими кроками я відправилась до кімнати принца.
-Олівер?,-гукнула я принца як тільки війшла у
Принц сидів за невеличким столом поблизу вікна і розбирав якісь папери.
-Доброго дня,Скарлет,-на одну лише секунду відірвав свой погляд від паперів промовив він.
-Якби ж воно було добре,-сумно промовила я і продовжила,-Ти знав про намір Його Величності?
Після того як я промовила останні слова принц трохи здригнувся, подивишись на мене промовив:
-Він уже тобі розказав?Так швидко?!,-здивовано промовив він.
-Так швидко?Ти знав про це і мовчав?Коли я мала про це дізнатися?За день до весілля?!,-ледве не перейшла на крик я.
-Заспокійся!Це не я вирішував,а сам я взнав про це тільки 3 дня назад,-підходивши до мене говорив він.
-Олівер!Що мені робити?Я,я не хочу цього.Благаю допоможи,-уже в котре за сьогодні з моїх очей потекли каплі сліз.