39 глава

Аделіна

Вже другий день поспіль мене нудить. Затримка на сім днів промовистіша за будь-що. Це треба бути такою щасливою, щоб з першого разу завагітніти. Потрапити у сприятливий момент – це про мене та мою удачу за останні півтора місяця.

Вчора зробила кілька тестів і пересвідчилася в тому, що вони позитивні. Стало страшно. Сама живу на пташиних правах у чужій квартирі, а тут – дитина. А ще батько, який і досі ніяк не розплющить очі на свою «кохану» жінку. Звісно, я б могла розповісти, що бачила багато цікавого, але чи є в тому сенс? Він же не повірить. Йому Тіна майже в лоб про це говорить, а він вважає, що вона його просто дратує. Але ж не дратує. Тіна нещодавно зі своєю подругою на кухні про останні новини щебетала.

А я не можу дивитися на це все байдуже. Сама не розумію, що зі мною відбувається. Вже не одну ніч я бідкаюся без цілющого сну. Чую, як дихає поруч Тимур, та жену геть бажання доторкнутися до нього. Звісно, час від часу ковдри не заважають чоловікові долати межу. І в подібні ночі, коли він мене притискає до себе, я з легкістю засинаю в теплих обіймах.

А тепер усе перевернулося з ніг на голову. Легка нудота зранку мене налякала. Бабуся багато розповідала про перші місяці Тіни — це було нелегко. А я тепер молила Бога, щоб допоміг мені з дитиною, щоб ця вагітність не стала тяжким тягарем для організму. Без підтримки важко бути сильною. Тіна лише на перший погляд здається сильною, але їй важко без чоловічої підтримки. Іноді мені здається, що вона ще досі кохає того зрадника.

Йду до зупинки, щоб поїхати до знайомого лікаря. Раніше постійно зверталася до нього, коли ще ходила до школи. Мені хочеться якомога більше дізнатися про вагітність і терміни.

Що я відчуваю? Звісно, у перші дні — напругу та страх. Але згодом я зрозуміла, що в мене ще купа часу, щоб заробити гроші й відкласти для маляти. Та й від Тимура, сподіваюся, буде хоч якась грошова допомога. А ще є бабуся — вона залюбки підкаже та навчить.

— Адо, сядь у машину!

Чую грізний голос Тимура, коли на зупинку в’їжджає потрібна маршрутка. Я бачу, що він вийшов з авто, щоб затримати мене, але я не зважаю на його слова. Швидко проникаю в пащу транспорту та полегшено видихаю. Сподіваюся, він зрозуміє, куди йому йти.

У набитій маршрутці цього часу забагато людей, але я стою скраєчку, щоб не закачало. Негарно й досі себе почуваю, але чай та млинець врятували ситуацію. Біля жіночої консультації, у найкращій лікарні міста, як завжди багато відвідувачок. Але мій номерок було замовлено заздалегідь, тож невдовзі має бути моя черга.

— Наступна, — виглядає молоденька медсестра та з посмішкою на вустах називає мій номерок.

Заходжу до кабінету Валентина Романовича та посміхаюся, знервовано стискаючи сумочку.

— Давно вас не було в мене, Аделіно Вікторівно! Гарний вигляд маєте. Ви на перевірку чи щось турбує?

Сідаю у зручне крісло та відверто розповідаю про те, що останнім часом зі мною відбувається. Чоловік уважно слухає і посміхається, час від часу поглядаючи на праву руку, де я ношу каблучку. А потім, як і мало бути за планом: крісло, аналізи, УЗД.

Не встигла я зручно розташуватися на оглядовому кріслі, як за дверима кабінету почула якийсь гамір.

— Тут моя дружина! Я не дозволяю їй робити аборт!

— Чоловіче, ніхто абортів у цьому кабінеті не проводить. Вийдіть геть!

Я ледь не застогнала, побачивши здивовані очі лікаря, який проводив огляд.

— Ви хто і чого увірвалися?

— Аделіна Княженко у вас?

Реакція лікаря дуже забавна, бо він уважно дивиться на мене, мабуть, чекає підтвердження, що це мій невіглас тут запхався з мечем рубати дракона.

Знизую плечима та притуляю руку до очей. Це ж треба таке утнути!

— Вона у нас, але вам її не віддамо, — лікар, звісно, починає грати свою гру.

— Це ще чому? Я ж сказав, що не дозволю зробити аборт!

— Таточку, ніхто вашій дружині не робить боляче, це звичайний огляд, — терпляче пояснює медсестра.

— А чому вона не озивається? Ви її приспали?

А тут уже починаю сміятися я.

— Я ж не скажений пес, щоб мене усипляли під час огляду. Тимуре, йди геть і не поводься, немов дурнуватий хлопчисько!

— Не здумай робити дурниці.

— Вийди геть, там купа жінок, а ти затримуєш!

Чуємо, як двері грюкнули, а мені за нього соромно. Втім, дещо обнадійливо можна трактувати його вчинок: не хоче, щоб я робила аборт. Дивно... а чому таке припущення? Чи його жінки на це напоумили?

— І часто він у вас такий радикальний? Без зайвих питань — у бій?

— Буває. Перепрошую за його вчинок. Навіть не розумію, з чого він узяв, що у гінеколога тільки аборти роблять.

— Можливо, стрес. Можливо, він не очікував, що ви одразу завагітнієте. Але вже плюс, що не влаштовує істерик та не жене на аборт. У нас різні випадки бували.

— Це страшно, — шепочу я.

Навіть страшно уявити, що Тимур міг би щось подібне утнути. Він дуже зворушливо ставиться до Тіни та очікування народження племінниці. Кожен у родині чекає на щасливе поповнення. Навіть мені час від часу хотілося притиснути руку до живота Тіни та почути, що ж там відбувається всередині. Останнім часом дівчина частіше жаліється бабусі на важкість у спині та біль у ногах. Малеча останніми тижнями неспокійна та заважає жінці спати.

Ще певний час мене тримали у кабінеті й надавали поради, які я уважно всотувала в себе. Стільки всього тепер треба. І мова не лише про мене й моє здоров’я, а про комфортне виношування дитини.

— Що лікар сказав?

Не встигла я вийти з кабінету, як із-за рогу з’явився роздратований Тимур, тримаючи стаканчик з кавою у руці.

— Що ти поводився дивно.

— Та до біса те, як я себе вів. З дитиною все гаразд?

— У певній мірі так. Ще запитання?

Я швидко рухаюся до виходу, застібуючи пальто на всі ґудзики. Незабаром у мене розпочнуться заняття, а ще потрібно заскочити в аптеку та набрати Дашку, щоб ошелешити її новиною. Звісно, ми часто обговорювали ту ситуацію і можливі наслідки. Але ж тепер усе реально.