38 глава

Тимур

Між жінками в квартирі не було жодних конфліктів, і мені іноді здавалося, що Ада спеціально звалює на себе забагато роботи, щоб якомога менше контактувати з усіма нами. Наступні два тижні вона не просила грошей, навіть купувала дещо з продуктів та активно цікавилася рецептами, які їй подобалися у бабусі. А ось Тіна час від часу дозволяла собі в’їдливі коментарі щодо Адиного невміння готувати, прибирати, прати речі та багато іншого. Звісно ж, бабуся втручалася, але між дівчатами й надалі зберігалися напружені стосунки.

— Тимурчику, я приготувала на сніданок твої улюблені котлетки до картопельки, а в лоточку зібрала дещо смачненького для обіду, — бабуся визирнула з кухні та посміхнулася, побачивши мене, коли я виходив з ванної.

— А його дружина могла б і до обіду не спати, а самостійно приготувати щось смачне.

Тіна повільно вийшла зі спальні та, позіхаючи після сну, колко прокоментувала, побачивши Аду у відчинених дверях.

— Мені не важко, онучко. То до чого ці претензії?

— Бабуню, дивний шлюб, дивні стосунки. Враження, ніби у нас комуналка. І вона за неї не платить.

— Сестро, пригальмуй, Ада поки що моя дружина. А ти — гірше свекрухи.

— А кому не подобається правда — той її не слухає.

Сестра рушає до ванної, а я зазираю до спальні та пропоную Аді приєднатися до столу. Я майже її не бачу — лише вночі, коли не спиться, чую її глибоке дихання. Дивина якась, але ж я сам хотів спокою. Тепер його маю. Так само, як і таємні стосунки з Дариною, бо вибрики Корольова геть злили та змушували робити дурниці.

— Ходи до столу, бабуся старалася.

— Я не голодна, але чаю вип’ю.

— Ти десь збираєшся? — запитую, бо бачу, що не даремно сьогодні рано прокинулася та першою пішла до ванної.

— Маю справи в місті, потрібно дещо взяти в міській бібліотеці.

На мене не дивиться — і це дратує. Але ж знову я як собака на сіні. Сам дав їй зрозуміти, щоб у моє особисте життя не лізла. Вона зрозуміла по-своєму. У мене не мало б бути претензій.

— Тимурчику, ходи! —бЦе Тіна вже вийшла з ванної та кликала до столу.

— Приєднуйся, я заварю тобі чаю.

— Дякую, за хвилину приєднаюсь.

І більше — ні пари з вуст. Я спохмурнів та вийшов, бо зрозумів, що діалогу не буде.

— Нарешті вся сім’я збереться за столом, — радіє бабуся, бо для неї єдина втіха — дбати про онуків.

— Якби ще всі вчасно це робили, а не ціну собі набивали!

— Тіно! — суворо зупиняє бабуся, а я не можу второпати, чому дівчата так не миряться.

Декілька разів намагався розговорити бабусю, але й вона не розуміє ставлення Тіни до Ади. Я іноді думав, що вона мене ревнує. Але ж це дурня — рано чи пізно наші шляхи розійдуться, у кожного буде своя сім’я.

— Доброго ранку, всім смачного. Не турбуйтесь, Маріє Павлівно, я лише чай та сир їм.

— Ти останнім часом геть погано їси. Не захворіла?

Бабуся накладає на тарілку картопляне пюре, дістає з каструлі котлету.

— Все чудово, я постійно так їм, це не проблема. Ой… вибачте.

Дівчина притискає до рота руку та кудись біжить.

— Що з нею? — злякано питає бабуся, а Тіна сміється.

— Слухайте, а вона не вагітна? Га, братику? Від кого дитина? Тебе одружили, бо вона з кимось нагуляла?!

— Замовкни! — гримнув на сестру, а сам відчув, що руки одразу ж спітніли від її припущень.

Чорт! Скільки вже часу минуло з тієї ночі? Два чи три тижні? А що дівчина казала про критичні дні? Геть усе з голови вилетіло. Злітаю з місця та рушаю до ванної.

— Та що я такого сказала, бабусю? Згадай мій стан, коли тільки запідозрила, що вагітна!

Без зайвих дозволів відчиняю двері до ванної та бачу, що Ада вмивається, розмазуючи косметику по обличчю.

— Ти вагітна? — питаю, а всередині ніби щось обривається.

— Вийди. Я тебе ні бачити, ні чути не хочу.

— Я маю знати!

— Нічого ти не маєш! Вийди!

Я змушений піти, щоб у дівчини не було нервового зриву. Неподалік з тарілкою стоїть сестра.

— І коли ти встиг стати майбутнім татусем? Ви що, спите? Тобто ти і з нею, і з тією шльондрою?

— Та як ти смієш?!

— Смію, бо твоя Дарина — не дуже надійна штучка.

— Ти про що?

— А тобі роги виходити з дверного отвору не заважають? — гмикає Тіна, жадібно поїдаючи з тарілки котлету.

— Чому ви всі так вороже ставитеся до Дарини?

— Бо маємо власну думку, а тебе, сліпе кошеня, любимо! — не зважає сестра на те, що бабуся намагається заштовхати її до кухні.

— Ні, бабусю, а чого він морочить голову Адці? Якщо він так швидесенько побіг дізнаватися про вагітність, то, мабуть, і причетний до дитини.

— Онучку, то припущення Тіни правильні?

Мовчу, бо не знаю, що ще додати. Я ж багато чого їм не розповідав, Аді також вистачило розуму змовчати.

— Адочко, дитинко? Тобі дуже зле? — турботливо звертається бабуся, відчиняючи двері до ванної. — У Тіни гарна лікарка, якщо потрібна консультація…

— Залиште мене у спокої, будь ласка.

— Добре, але якщо потрібна допомога…

Бабуся зачиняє двері та йде до мене, бере під руку й веде на кухню.

— Тільки не злися. Краще все нам розкажи, ми ж не чужі люди. Якщо в Адочки буде токсикоз, як у Тіночки, то це недобре. Варто одразу ж звернутись до лікаря.

— А я про що?! Здається, їй дуже погано, — Тіна вже не така зухвала, а в мене враження, що вона миттєво змінила риторику.

— Дайте їй побути на самоті. Згодом усе з’ясується.

— Так це твоя дитина, чи вона тобі така вже дісталась? — з цікавістю повторює питання, а я гарчу, стискаючи виделку правою рукою.

— Моя.

Бабуся торохнула чайником об піч і присіла неподалік на стілець.

— Коли ж ти встиг, негідник? То ти з двома спиш?!

— Так, зупинились, дівчата! Це було в день весілля. Більше не було.

— Мужик, — сміється сестра та знову тікає з-за столу. — Адко, якщо в тебе в животі мій племінник, то не здумай нервувати. Уяви, як буде весело нашим дітям. Моя Улянка навчить його дулі крутити.