37 глава

Тимур

Останні дві доби були насичені позитивом і негативом. Того вечора, після спільних покупок з Адою, я не очікував на примирення з Дариною — це було якесь помутніння. Коли вона першою мене поцілувала, я ніби втратив голову та знову піддався спокусі… в авто. І добре, якщо нас того вечора не чули перехожі. Але ж нас бачили шакали Корольова, бо довелося викликати евакуатор та лагодити колеса. А ще той навіжений Доценко та романтична подорож у кайданках до відділку. Мене злили ці події, моє суцільне невезіння та ще купа всього.

І ось сьогодні, в неділю, я повернувся раніше додому, але й там не було спокою. Тіна вчинила бойкот щодо мого одруження та завзято мене захищала, бабуся намагалася схилити нас до думки, що в подібній ситуації краще абстрагуватися та рухатися за інерцією. Але ж яка інерція, якщо стосунки з Адою з кожною годиною гірші та гірші.

 Втім, сам винен. Нічого було чіпати її та реагувати на загравання і гру на публіку. Це хитре створіння хотіло грати за своїм сценарієм, а коли отримало негативний результат,
увімкнуло спротив. Мала право. Але мені байдуже. Моє приватне життя — найважливіше.

Я довго перебував у ванній кімнаті та намагався привести обличчя до нормального стану. Поголився та кілька разів перевірив стан брів і ніздрів, звернув увагу на подряпини та протер їх антибактеріальним засобом. Довго стояв під душем і намагався не зважати на те, що поруч буде спати не кохана жінка, а чужа, геть нелюба.

Але цей дискомфорт тимчасовий, бо жити так увесь час не варто. Згодом усе має стати на свої місця. Коли знову повернувся до спальні, світло не вмикав, бо на столі було ввімкнено нічник, який ще тоді у торговельному центрі придбала Ада.

Зняв халат і поклав неподалік на пуф, щоб зручно було брати зранку. Навіть не встиг покласти голову на подушку, як зморив тривожний сон, ніби рятуючи мене від зайвих думок.

— Або ти прибираєш свої руки, або я трісну тебе по лобі капцем! — чую спросоння чийсь невдоволений шепіт. Насниться ж таке.

— Мммм, — єдине, що зміг протягнути, та провалився у сон.

— Тимуре! Тобі мало ліжка?! — знову мене хтось штурхає в плече, а я гарчу, бо сон нарешті полишає мене.

— Чим знову не догодив її величності? — гарчу незадоволено і не одразу помічаю, що моя долоня лежить на животі Ади, а інша рука впевнено лежить на її подушці, торкається дівочої голови.

— Здається, тут достатньо місця, щоб не залазити на чужу територію.

— Уві сні я себе не контролюю, — гмикаю та нарешті скочуюсь на свою половину і тягну ковдру на себе.

— Це моя, свою шукай! — дівчина чинить спротив, а я не розумію, що знову не так.

— Дістало! Вже виспатись нормально не можу вдома!

— То мені на підлогу піти? — Ада теж невдоволена, бо сідає та намагається розіслати ковдру, а я підводжусь на ліктях і примружую очі, розглядаючи її цікаве вбрання, яке складалося з тонкої кофтинки та шортиків. А де ж поділася бабусина сорочка? Чи вважає, що так безпечніше? Гмикаю та також намагаюсь домовитися зі своєю ковдрою.

— Якщо тобі там буде зручніше — лягай.

— Знаєш, Княженко, хто ти? — штурхає мене ногою в стегно.

— Грубіян та хам.

— Гірше! Ти дволика людина. Не поважаю таких.

— Давай не будемо про «поважаю». І ти теж не золота дівчинка, а звичайна скандалістка.

— Краща за багатьох інших.

— Чомусь беруть сумніви.

— А тобі можна сумніватись. Це допомагає розвиватися інтуїції. Вона тобі стане корисною.

— Це на що ти натякаєш?

— Це узагальнена промова. Не зважай, милий. Краще спи, бо твоїй коханій потрібні молоді та сильні.

— Тебе так заїдає, що я знову з нею?

— Ти що, я за щире, а головне — вірне кохання. Воно ж у тебе таке? — куснула його.

— З твоєї подачі — не дуже.

— Так, так, лише з моєї. А це тільки що було? Тимуре, це ти до мене пристав, а не я. Тож зваж на цей нюанс.

— Ти геть нічого не тямиш у стосунках та потягу.

— А тобі байдуже, що обирати? Не дуже цікава позиція, особливо якщо ти однолюб.

— Досить балачок, мені зранку на роботу.

— Я рада за тебе!

Вона затихла, а згодом тихенько засопіла. Я ж розумів, що це спільне ліжко знову додасть проблем. І дійсно, є у мене таке — полюбляю спати в обіймах та загравати спросоння.

Десь за дверима спальні давно розпочався ранок, а я прокинувся від того, що знову обіймав Аду, притуляючи її до свого тіла спиною. Це одразу ж дало асоціацію з тією ніччю, коли ми пристрасно кохалися, а вона нестримно стогнала мені на вушко. Саме його я зараз торкався губами.

— Двоповерхове ліжко було б не зайвим, — шепоче Ада та намагається відштовхнути мої руки. — Зробити заміну ще не пізно?

— Хочеш, щоб над нами сміялися? — Оце так сказала.

— Я не хочу одного разу прокинутись під тобою, а потім слухати, що це все я навмисно спокусила невинного хлопчика.

І тут мене неочікувано повернуло до найважливішого питання, про яке ми забули.

— Коли у тебе жіночі дні? — все так само лежимо, бо я її ще не звільнив із обіймів.

— Приблизно за п’ятнадцять днів. Сподіваюся, що нічого не сталося, бо виховувати твою дитину буде нестерпно, якщо вона буде схожа на тебе.

— У дитинстві я був чарівним хлопчиком, якщо зважати на розповіді бабусі. Але щось мені підказує, що вона просто хотіла мені догодити.

(27.02.25)

— Тимурчику, братику, мені потрібна твоя допомога!

Без зайвих стуків у спальню вривається Тіна та голосно реагує на побачене.

— Чорт ногу зламає у ваших стосунках! Братику, то ти і з нею, і з тією?

— Перш ніж заходити, постукай, — кажу невдоволено, бо сестричка занадто безцеремонно зайшла до кімнати та зацікавлено нас розглядала.

Аделіна почала знервовано ворушитись, а мене це лише роздратувало, бо вранішня ерекція з’явилася вчасно.

— Пусти, мені потрібно до ванної.

Сестра так і продовжує нас розглядати та посміхатися, а ось Ада зіскакує з ліжка та шукає короткий халат.