36 глава

Аделіна

– Жінка змушена була втекти геть, щоб зализати рани, підлікуватися, та переїхати в інше місто. Але минуле знайшло її в нашому будинку, коли твій татусь привів на вечерю цього жениха. Як виявилося, він вже понад п’ять років розлучений, жінка залишила його з мінімумом: добряче пощипала та викинула, коли всі зради були висвітлені у розслідуванні. Повільно він ставав на ноги, бо зв’язки мають вплив. Та два тижні тому ця наволоч з’явилася в нашому будинку. Жінка злякалася, неодноразово намагалася переконати Корольова в тому, що чоловік не підходить на роль твого чоловіка. Але ж ти сама бачила, що відбувалося. Вмів Доценко гарно співати.

– А він впізнав Маргариту?

– Звісно. Вона бачила, що розмови не діють. Бідкалася. А одного разу цей шмаркач зустрів жінку в місті та спробував її змусити знову стати його коханкою, погрожував розповісти про аборт.

– Так ось чому в них немає дітей? – згадую розчарування жінки, коли щоразу вона бачила негативний тест. Батько також сподівався на вагітність, мріяв про спадкоємця. – І вона йому про це не говорила.

– Як мені стало відомо, тривалий час лікувалася, шанси були, але невеликі. А тоді вона прийшла до мене сама, попросила допомоги. Не знаю, чому саме мені довірилася.

– Бо ти – найкраще, що існує на території мого татуся.

Він посміхається, а зморшки на його суворому обличчі зовсім не старять п’ятдесятирічного чоловіка.

– Марго запропонувала варіант із втечею, але ж це удар по моїй репутації, і цього підтримати я не міг. Тривалий час вона ще намагалася впливати на батька, та марно. А потім подумала, як краще зіграти на емоціях Доценка. Йому ж тебе презентували як скромну, невинну та милу. І фото в ліжку з іншим мали б розбурхати в збудженому чоловікові образу. Так і сталося, та він пішов далі — вирішив шантажувати фотографіями татуся.

Мені вже слухати несила, бо нудить від кількості інформації. То я не винна? Починаю плакати, а сильні чоловічі руки мене обіймають.

– Пробач, через наш прорахунок усе так повернулося. Маргарита намагалася переконати батька в тому, що донька далекоглядніша та навмисно це зробила, щоб довести свої підозри. Та Корольов не слухав. Йому розум засліпили гроші, які Доценко зажадав за шантаж. І я певен, що якби твій батько дослухався до порад дружини, то все обійшлося б лише романтичною історією, а не одруженням.

– Через кляті гроші постраждали всі! – схлипую та вже не можу більше ридати.

– Ти все правильно робила, ти билася, немов тигриця. Мені імпонує твоя впертість та сила духу.

– Але ж Тимур мене тепер ненавидить.

– Я можу йому розповісти цю правду, звісно, якщо він захоче її слухати.

– Було б логічно, але йому буде легше ненавидіти мене. У нього життя зруйнувалося.

– Цього в розрахунках не було, бо інформація не мала вилитися назовні.

– І що мені робити?

– Поїдь на навчання, займися своїм розвитком.

– Але ж усі мої картки заблоковано, Тимуру наказано нікуди мене не відпускати.

– Це хто сказав?

– Мій татусь.

– Чомусь про це ніхто не знає з наближених людей. Дивно.

– А ще за Тимуром слідкують: позавчора йому порізали колеса, коли він зустрівся з коханкою.

– Я не в курсі, отже, він діяв іншим чином, – гмикає чоловік та невдоволено зітхає.

– Тримає руку на пульсі. І це ніяк не покращує мої стосунки з Тимуром, хоча в п’ятницю ми з ним непогано провели час за покупками та вирішенням важливих питань.

– Отже, твій татусь не бажає тебе далеко відпускати, а Тимура тримає у страху, щоб у ролі чоловіка дбав про тебе. Сама поміркуй: він – видатна людина в місті, а ти – дівчисько, яке звикло непомірковано поводитися у соціумі, бо занадто довірлива. Не здивуюсь, що тебе весь час супроводжує якийсь охоронець.

– Тоді він міг бачити мене на зупинці.

– Сподіваємося, що не двадцять чотири на сім, і коли ти повернулася додому, він тихенько поїхав.

– Тоді краще повернутися мені на таксі.

– І це слушне зауваження.

– То що мені робити далі?

– Тобі стало легше?

Посміхаюся та погоджуюсь, хитаючи головою.

– Так, але жити поруч із людьми, які мене ненавидять…

– Але ж ти ні в чому не винна?

– Це за нашою версією…

– Зберися з силами, пограй у гру. Наприклад, ти заклалася з друзями, що певний час проживеш без таткових грошей, не в розкішному будинку — такий собі квест. Якщо переконати себе в тому, що це на користь, ти взагалі не зважатимеш на зовнішні чинники, які дратують чи злять. Тимур має рацію: його не спитали. Колись я всю провину візьму на себе. А поки що ти дбай про свою безпеку. Плітки невдовзі затихнуть — то й фіктивному шлюбу настане край.

– Це оптимістичний варіант, Руслане.

– Так, я за оптимізм, але хтось ніби наврочив того разу. Та рятували твою долю в авральному режимі.

Я дійсно відчула полегшення.

– Я не можу вас звинувачувати. Ви ризикували. Ти й зараз ризикуєш.

– Та плювати, навіть якщо виявить нашу зустріч, скажу, що втішав тебе, переконав, що не варто робити помилок. Думаю, татусь буде тільки радий.

– Якщо маєш зв’язок із Марго, передай, що я вдячна за допомогу.

– Спробую передати. А тепер висадимо тебе в центрі міста — піймай таксі.

Вже за пів години я стояла поруч із найвеличнішим торговельним центром міста та не поспішала викликати таксі. Голова йшла обертом, тому купила кави та тістечко. Здається, ліміт калорій за ці дві доби я перевищила вдвічі. Та байдуже — наступні тижні будуть нелегкими для співіснування на чужій площі.

Інформація про вчинок Маргарити мене і розчулила, і підтвердила, що я не помилялася в цій жінці. Але чому ж вона так діяла? Чому побоялася мені відкритися? Разом було б краще вигадати якусь аферу. А тепер усе зруйновано. Хоча тепер кожен мав змогу перевірити іншого і в горі, і в радості.

Звісно, мені шкода Тимура, тому я не маю права забороняти йому бачитися з жінкою. Наївно було вважати, що одна ніч і легка симпатія до чоловіка змінять світ.