32 глава

Аделіна

Чомусь стало невесело. Я розвернулася та пішла до спальні Тимура. Сьогодні мені варто побути наодинці із собою. Тому беру необхідні речі: рушники, телефон — і рушаю у ванну. Треба й цю ніч перебути у спальні Тіни, а вже завтра привезуть широке ліжко. На ньому буде зручно мати власний простір, якщо контролювати цей процес. Спати з Тимуром я не хочу. То вже нехай таємно бігає до своєї коханки, а мене не чіпає.

Близько пів години я лежала у ванні та слухала музику, бо хотілося відволіктися й не думати про мінорне закінчення вечора. То густо, то пусто — це про останні тижні мого життя вдома.

— Якого біса ти не відповідаєш бабусі?!

З мого вуха видирають навушник, а я ледь не пірнула під воду від несподіванки. Вчасно зупинила себе та витягла інший навушник, щоб не втопити його.

— Чого репетуєш? Ти налякав мене!

— А ти налякала бабусю, бо нагрубила сусідці, а потім зникла у ванній. Не озивалася, не реагувала. Що вона мала думати?

Гмикаю та дивлюся на годинник, відмічаю час. Якщо він запхався сюди в пальто, то щойно увійшов до квартири. Значить, був із тією.

— Вийди геть і зачини двері з іншого боку. А бабусю я попередила, що йду митися. Розбирайтеся без мене.

Тимур спопеляє мене гнівним поглядом, нічого не відповідає і врешті залишає мене саму. Тепер узагалі не маю бажання виходити до них. Але ж ця кімната з’єднана з санвузлом.

За десять хвилин виходжу в коридор і відчуваю, що ногам некомфортно без капців. Мої стоять біля полиці, але одягати їх після тієї особи не збираюся. Шкода, такі гарні були — це Марго мені їх подарувала.

— Адо, нам варто поговорити про те, що сталося.

Бабуся ніби чатувала, бо одразу ж вийшла з вітальні та рушила до мене, зазираючи в почервонілі очі.

— Ти плакала?

— Вам здалося, це натерла, коли знімала макіяж.

— Але все ж...

— Бабусю, перепрошую, але я не готова бути люб’язною.

— Ти не зважай на слова Рити, вона завжди така різка.

— Дійсно, грубити незнайомим, перед носом двері зачиняти. А у висновку Адочка не вгодила.

— Я не звинувачую тебе, тож не хвилюйся.

— Зате ваш онук!

— Вже влаштували розбірки? Адо, ти взагалі з людьми спілкуватися вмієш? Рита все мені розповіла!

Я розпалююся ще більше. Отже, вірить усім, а не мені! Чудово!

— Знаєш що? Краще я житиму під мостом, а не з таким хамом, як ти. Не така — то зберу речі та піду. Дістав! Сам де був? Подобається цілуватися на очах у всього двору з іншою, коли дружина додому пакети тягне? Страх втратив? Чи забув про журналюг?

Бабуся зойкнула та притиснула руку до рота, я ж більше не дивилася на чоловіка, бо засос на його шиї мене просто шокував. Тепер мене нудить від того, що організм так відреагував на цю подію.

— Моє особисте життя не має тебе хвилювати! Нічого вказувати, з ким мені та коли лягати в ліжко! — гримає Тимур.

— Без питань!

— Та як тобі не соромно? Ти справді був із тією жінкою? Після вчорашнього? — тепер бабуся пішла в наступ, а я розвернулася та заскочила до спальні, щоб зібрати речі.

Гроші врешті від Дашки надійшли на новеньку картку. У мене дещо з готівки залишилося. Отже, на перший час маю на їжу та житло.

— Куди це ти зібралася?

Він мене буде переслідувати?

— Не твоє діло. Своє слово сказала.

— Досить грати невинну жертву, — Тимур зачиняє двері та спиною притуляється до стіни, сплітаючи руки на грудях.

— А ти не будь собакою на сіні. Якщо йдеш до «коханої» жінки, то сліди по собі не залишайте. Чи це вона навмисно зробила, щоб нам весело жилося, — вказую пальцем на засос праворуч.

Чоловік одразу ж кинувся до дзеркала та загарчав, розглядаючи сліди на шкірі. Бридко дивитися на це. І якщо мої фантазії не зупиняться, то мене нудитиме.

— Ти ж розумієш, що за це вибачатися не буду.

— Мені фіолетово. Але до мене не торкайся.

Збираю речі в сумку та намагаюся не плакати. Оце ще горе, так горе. Та маю плювати на те, що відбувається в його житті. Мене нехай не чіпає — сама якось влаштуюся.

— Ти нікуди не підеш. Не вистачало чергових серій латиноамериканських пристрастей із розбірками. Здається, нам чітко окреслили правила гри та шлюбу.

— Мені окреслили? Ти нічого не плутаєш? Сам злякався тоді, що вистрибну з вікна, та угоду запропонував. Тебе за язик ніхто не тягнув. Я пропонувала тікати.

— Легко казати, коли біля скроні не маєш пістолета. Твій батько ще та темна конячка. А я жити хочу — у мене сім’я та відповідальність. А тепер ще й ти.

— А навіщо тобі я? Угоди ти не дотримуєшся.

— Та мені байдуже, що там казав татусь — свою жінку я не кину напризволяще. Він за тиждень охолоне, забере тебе з цієї коробки, а я маю сидіти біля розбитого корита?

— Не сиди. Я тебе звільню від страждань.

Неочікувано на телефон Тимура надходить якесь повідомлення. Коханка знову нагадує про себе? Бридко спостерігати за його поведінкою. Його ніби вириває з розмови: переключається на телефон, а потім лається!

— Твій татусь не просто мудак, він ідіот!

Перед очима показує мені фото з порізаними колесами на автомобілі, а нижче підпис: «Наступного разу спалю тобі це корито, щоб думати забув про інших. Не дякуй, зятю любий».

Тимур зривається з місця, а я шумно видихаю та сідаю на краєчок ліжка. Ось і маємо. Та Тимур тепер мене зненавидить ще більше. Адже це прямий шантаж від батька. Цього щастя не вистачало — ненависті від чоловіка.

Набираю номер батька, спочатку чую монотонні гудки, але за хвилину чую голос того, хто мене народив.