17 глава

Тимур

Спочатку торкаюсь занадто обережно, та коли між нами стріляє умовна іскра, мої запобіжники згоріли. Вона так солодко стогне, коли відповідає , та звабливо звивається в моїх руках, що хапаю її за талію та саджаю на клятий батьківський стіл. Знаю, що під сукнею вона оголена, бо тонкі мереживні трусики сховалися в моїй кишені. Але довга бавовняна сукня надійно захищала молоде тіло від холоду.

— Хочу тебе, — стогне мені на вухо, а я не вірю цим словам.

Невже веду якусь свою брудну гру? Жінки — підступні особи. Постійно треба мати тверезу голову. А я безсилий, коли мене так цілують.

— Це неможливо, бо ми загралися. Ти можеш бути вагітною.

Дівчина не в собі. Так, бачу. Вона тягнеться до мене, бо шукає захисту. І , здається, я маю піти на всі поступки, бо насправді в її тілі вже формується моя дитина. Звісно, я можу себе накручувати, і не завжди це працює відразу, але ж варіанти є.

— Я боюсь.

— Чого саме? — беру її підборіддя пальцями та змушую дивитись мені в очі.

— Як я його виховаю?

Це просто триндець! Ми ще годину тому сварилися так, що пір’я летіло на всі боки, а тепер смиренно обговорюємо можливе потомство. Здається, мені варто зі старої шафи діставати лицарські обладунки та шукати вірного коня Росінанта!

— Це вже він? — усміхаюсь, торкаючись чолом її плеча.

Моя бабуся буде шокована, якщо нарешті здійсняться її мрії про те, що єдиний онук нарешті вирішив народити дитину. Ще не оговталася від тривоги за Тіну, а тут їй підвезуть свіженькі новини.

— Завжди мріяла про хлопчика, щоб він був справжнім захисником.

— Я чомусь вважав, що ні про яку родину чи заміжжя ти не мріяла. Зважаючи на ті події, що розгортаються в ці хвилини.

— Завжди мріяла вийти заміж не з-під палки, а кохаючи обранця.

— То у тебе є двадцять чотири секунди, щоб закохатися в мене.

— А ти вже закохався? Бо так зухвало роздаєш поради, — зухвало кусає мене та відштовхує, але зі столу не зістрибує.

Я ж знову вмикаю сарказм та ховаю руки в кишені.

— До сьогоднішньої ночі в мене були тривалі стосунки…

Не знаю, що там відбувається за моєю спиною, коли стою перед вікном та намагаюся вгамувати шторм у душі. Споглядання краєвидів чомусь не розслабляє, не дає розумові передиху. Та й думки про іншу... Тривалий час я намагався добитися уваги Дарини. Вона ще зі школи займала місце в моїй душі, але після її закінчення наші шляхи розбіглися.

Навчання, армія, навчання, її заміжжя, мої спроби оговтатися після загибелі батьків, важкі роки поневірянь та пошуків. Її розлучення, наша зустріч, яка подарувала шанс на нові стосунки. І що тепер?

— То в тебе є дружина?

Чую, що дівчина зіскочила зі столу та підлетіла до мене, схопила за руку та смикнула так сильно, що я гмикнув та не одразу виконав її мовчазний наказ – дивитися в очі та відповідати.

— У мене є кохана жінка.

— Ще скажи, що діти є.

— Так, є.

Спостерігаю за дівчиськом та посміхаюся, бо вона занадто обурена новиною. Не варто мені її добивати.

— Але це дитина тієї жінки, та за пів року вона мені стала як рідна.

— Скільки їй?

— Це хлопчик, Славко, йому шість.

— Пробач.

Вона приречено складає руки на грудях та віддаляється.

— Ну що, котики? Не втекли? А чому? Ой, пробачте, вікно заблоковане. Хто ж це зробив?

— Тобі не личить роль клоуна, — фиркає Аделіна та вирушає до татового столу, за яким вже поважно розсівся місцевий панок.

— Не тобі, шмаркачко, вказувати на мої недоліки. Краще слухай, яку роль вам доведеться грати.

— Тобто слухати наші варіанти, більш логічні, тобі не під силу?

— Якби я протягом життя піддавався на подібні поради, давно б уже збанкрутував.

— Та краще б так!

— Замовкни! — волає батько та рукою грюкає по столу, аж техніка підскакує. Дівчина відсахується, але войовничий вираз обличчя не змінює.

— Я не вийду заміж за цього чоловіка! Не бачу нагальної потреби!

— Вийдеш, ще й як вийдеш. У вітальні на нас уже чекає представник РАЦСу, щоб провести церемонію. І не треба мені розповідати про фіктивний шлюб та інше. Той кріт Доценко всюди має свої щупальця. Він не заспокоїться, поки не перевірить інформацію та не зрозуміє, що його обіграли, а ті фото може засунути собі глибоко в дупу!

Кляті гроші. То ось для чого це все? Він не збирається виконувати умови колишнього претендента на руку доньки, а жадає викрутитися, як вуж на розігрітій пательні. Здається, цій золотій колисці не позаздриш. Багаті теж плачуть, як би дивно це не звучало.

— У цій кімнаті є ще третя особа, чи вам очі позасліплювало від власної геніальності? — кажу завзятому татусеві, який так наївно застрибнув у своє крісло та вдає розумного.

— Ти взагалі можеш не вийти з цього будинку, хлопче. Наприклад, нещасний випадок.

Я завмер. Звісно, блукали містом чутки, що бізнес Корольова побудований не на фіалках, але ж то чутки. Втім, тепер є привід замислитися. Недарма Руслан натякав на різні темні ситуації. Тепер розумію, що ті, хто затрималися на службі Корольова більше ніж на рік, знають усі секрети пана. Та й платить він їм удвічі більше.