6. Після опівночі

- Геть від нього, - заверещала Ельвіра.

— Досить тобі, — сказала Ханна. - Ми з тобою обговорювали заздалегідь. Забула? Ти не виконала умови, ти... ти не кохаєш мого сина, і він тебе теж. Так уже сталося, що ж... Тож краще відступись.

Голос у неї був тихий та впевнений, і Ельвіра зупинилася. 

— Я не розумію, що тут відбувається, — сказала вона різко. — Але ця… — вона кивнула в бік Каті, — явно не на своєму місці. Це я маю бути...

Білий кіт зіскочив із крісла, підійшов та притулився до ніг Каті, голосно замуркотів.

Катя мовчала. Їй раптом стало дивно спокійно, було відчуття, що вона зараз глядач у чужій сцені.

— Ти помиляєшся, — сказала Ханна. — Вона - саме на своєму. Он і кіт визнав її за рідну. А ти знаєш, що це головна умова передачі дару.

- Знаю... - буркнула Ельвіра. - Але я стільки навчалася.

- Що ж, твій час прийде, але не тут і не тепер. Зрозумій, такі Закони, і не нам їх змінювати.

- Що ж, це я її сюди привела, час виправити помилку, у мене ще є кілька секунд! - вона кинулася до подруги.

Годинник продовжував бити північ. Повільно, чітко, без поспіху. Кіт Васька зашипів, вигнув спину дугою, голосно нявкнув, стрибнув вперед і сів просто перед Ельвірою, немов живий кордон, перепиняючи їй шлях.

— Це жарт? — нервово засміялася Ельвіра. — Халім, скажи їм!

Халім мовчавки обняв Катю та пригорнув до грудей.

— Ні, — сказав він. — Це не жарт. Ти ж знаєш, у невидимому просторі усе влаштовано не так, як в живій реальності, і коли приходить кармічна душа.

Ельвіра зблідла.

— Навіщо тобі кармічна душа? Невже ти… ти обираєш її? Хоча ми - істинна пара, Ханно?

Ворожка знічено посміхнулася та розвела руками:

- Обирає мій син. Я не суперечитиму.

— Так, — спокійно відповів Халім. — Ця дівчина, твоя подруга, вона - моя майбутня дружина. Нам усім це потрібно.

Цього разу настав час дивуватися Каті, вона різко повернулася до чорнявого красеня.

— Перепрошую, хто я для тебе?

Ханна взяла зі столу невелику оксамитову скриньку й поставила перед Катєю:

— Вибач, що без попередження. Але воно інакше не працює.

- А що там?

- Можна я допоможу? - Халім сам відкрив скриньку, всередині лежав золотий перстень із великим зеленим каменем, який відсвідчував магічний сяйвом, немов всередині нього було джерело світла. 

Заспокоївшись, кіт поволі підійшов до Ханни.

— Це родинна річ, —  ворожка взяла кота на руки й сіла до крісла. — І родинне рішення. Ти ж теж вже зробила свій вибір, коли прийшла сюди на родинне святкування.

- Але...

- ... просто ще не встигла цього зрозуміти.

— Я… — Катя розгублено глянула на Халіма. — Ми ж навіть…

— Знаю, — сказав він. — Але я давно на тебе чекав, і ти нарешті прийшла.

Він обережно взяв її руку й одягнув перстень на палець. Камінь тихо зблиснув, ніби впізнав її. Катя відчула тепло, наче хтось нарешті вимкнув у ній постійну напругу.

— Це абсурд! — вигукнула Ельвіра, і прошипіла, звертаючись до Ханни: — Ти, стара відьмо, казала, що твій син буде моїм.

— Я не казала, що він твій, — рівно відповіла Ханна. — Ти просто не хотіла почути. В пророцтві говорилося, що ти прийдеш опівночі та будеш свідком...

- Яким ще свідком?

- Зустрічі споріднених душ, доленосного кохання, - завершив фразу Халім. - І прийдеш не сама, а з нею.

Ельвіра ще кілька секунд стояла, ніби чекаючи, що хтось скаже « ми жартуємо». А потім  різко розвернулася й вийшла, голосно грюкнувши дверима. Кіт зіскочив з колін Ханни, підійшов до дверей, випростався на задні лапи й зробив кілька глибоких подряпин.

Ніхто його за це не насварив.

У домі настала абсолютна тиша.

— Ти не зобов’язана нічого вирішувати саме  зараз, — хрипко сказав Халім. - Можеш подумати, але саме ти  моя доля, Книга Пророцтв ніколи не бреше.

—  Дівчинко, маю для тебе ще дещо, - спритно, як для своїх років, Ханна підвелася із крісла, підійшла до скриньки та витягнула папірець, який лежав на споді, розгорнула, -  це дарча на твоє ім"я.

- На моє?

- «Піковий валет», він теж твій.

- Що?..

- Повір, тобі сподобається. Бо це таке задоволення - зазирати у долі людей та, за потреби, змінювати на краще. 

- Це вже занадто... А Халім?

- Халім - художник, митець, але... мій син, на жаль, не може виходити на світло, бо має має спадкову хворобу. Невже, як майбутньому медику, тобі не очевидно?

- Ксеродерма пігментозна? - уважно вдивляюичь в бліде обличчя хлопця, прошепотіла Катя. - Ой...

- Тож мій бізнес давно потребував нових рук, жіночих. І відтепер він твій. А я... вирішила піти на відпочинок, нарешті подорожувати по світу. До речі, дар провидиці теж твій. Ось тобі останній на сьогодні сюрприз - Книга Пророцтв від цієї миті теж твоя.

— Що?! — Катя нервово засміялася. — Ви серйозно?

— Абсолютно, — кивнула Ханна, обережно передаючи їй важкий фоліант із рук у руки. —  Кращої кандидатури у невістки та у ворожки не існує. Це тобі мій весільний подарунок.

- Може, новорічний? - Катя із подивом почула, як востаннє бемкнув старий настінний годинник. Кіт вистрибнув на вікно та почав вимивати шубу.

— Я кохаю тебе, — Халім став на одне коліно й простягнув Каті ... букет червоних троянд. — І хочу, щоб ми були завжди разом.

Кіт голосно муркнув, ніби поставив крапку.

Взявши букет, Катя притисла квіти до грудей та, відчуваючи дивовижне задоволенням, видихнула:

— Добре. Я залишуся у вашій родині, але за однієї умови.

— Уважно тебе слухаю, — усміхнувся Халім.

— Більше жодних сюрпризів. Нехай ... принаймні, між нами обома, усе буде, як у звичайних людей.

- Що ти маєш на увазі - як у звичайних?

- Звичайна родина, без польотів на шабаш, зрад та... та кривавих ритуалів. Спільні сніданки, обіди та вечері... друзі, поїздки на море... разом з нашими дітьми, - додала те, про що мріяла усе дитинство. Але ось, невже ця мрія і дійсно могла здійснитися?