2. Бабця, кіт і три магічні папірці

Виявилося, що ворожка жила на першому поверсі старого будинку, збудованого ще у позаминулому столітті: широкі віконниці, кам’яний ганок, скульптура над дверима у ніші. Перед під’їздом стояла довга лава й страшенно смерділо котами, зате всередині пахло корицею і ще чимось невизначеним, але дивно заспокійливим.

— Якщо зараз вискочить баба Яга, я тікаю, — прошепотіла Катя, вдавано закочуючи очі й косуючи на облізлого сірого кота, який заверещав, щойно вона зачинила за собою двері.

— Не встигнеш, — так само пошепки відповіла Ельвіра й голосно постукала.

Високі різьблені двері відчинилися майже одразу.

На порозі стояла старша пані у яскравій сукні з квітами, у зеленому намисті й масивних золотих сережках. Руде кучеряве волосся скидалося на хмаринку, а погляд був уважний і живий.

— Доброго вечора, — швидко сказала Ельвіра. — Я Ельвіра, ми з вами домовлялися.

— Заходьте, — відповіла господиня й відступила вбік. — Я якраз чай заварила. І не стійте на порозі.

Ельвіра зайшла першою. Катя помітила, що подруга одразу озирнулася, ніби звіряючи простір із власними очікуваннями.

Катя ж відчула, що напруга зникла. Натомість з’явилася цікавість. Кімната була затишна: полиці з книжками, вазони на вікнах, великий персидський килим на стіні. Уздовж стін висіли картини — портрети, абстракції, кілька пейзажів, написаних густими мазками.

— Це роботи мого сина, — ніби між іншим сказала старша пані, помітивши Катйн погляд. — Він художник. Малює, коли не спить.

— Гарні, — щиро сказала Катя.

— Авжеж, — швидко кинула Ельвіра. — Дуже стильні. У нього, мабуть, багато виставок?

- І шанувальниць таланту... - промурмотіла Катя, сама від себе такого не очікуючи, відразу ж зашарілася.

Господиня всміхнулася, але нічого не відповіла.

На широкому кріслі сидів здоровезний білий кіт і дивився на гостей так, ніби вирішував, кого з них варто терпіти.

— Це Васька, — сказала господиня. — Якщо він вас не вижене, значить, усе буде добре.

Кіт кліпнув очима й потягнувся.

— Сідайте, — жінка вказала на стільці. — Хто з вас у скруті?

Ельвіра одразу кивнула на Катю.

— Хоча зустріч замовляла я, сьогодні клієнткою буде вона.

Катя здивовано глянула на подругу, але нічого не сказала.

— Це навіть краще, — старша пані уважно подивилася на Катю. — Очі ясні, руки спокійні. Працювати можна.

— З чим? — обережно спитала Катя.

— Із життям, — відповіла господиня. — Розповідай.

Катя коротко виклала все: сирітство, розрив, гуртожиток, гроші.

Старша пані слухала мовчки, час від часу сьорбаючи чай.

— Нічого критичного, — сказала вона нарешті. — Буде тобі щастя.

— Коли? — автоматично спитала Катя.

— Скоро. Але трохи допоможемо.

Вона дістала три маленькі папірці.

— Пиши бажання. Одне й те саме — тричі.

Катя писала уважно. Переписувала. Над третім папірцем затрималася довше й додала дужки.

— Добре, — сказала старша пані. — Один спалиш опівночі під мостом. Другий залишиш мені. Третій носитимеш із собою.

— А якщо не збудеться? — спитала Катя.

— Тоді просто прогуляєшся, — знизала плечима господиня. — Корисно для здоров’я.

Ельвіра виглядала задоволеною. Коли дійшло до оплати, вона сама поклала на стіл п’ятсот гривень.

— Карткою, шкода, не можна, — сказала вона. — Але я розумію, приватна зустріч.
А де зараз ваш син?

— Сьогодні не він тут головний, — спокійно відповіла старша пані.

— Та їй це не цікаво, — кинула Ельвіра, не дивлячись на Катю.

Коли вони виходили, Ельвіра нахилилася до Каті:

— Віддаси, як зможеш.

— Добре.

— Дівчинко, — гукнула їм услід господиня. — Ти не сирота. Просто ще не на своїй дорозі.

Катя не зрозуміла, що саме це означає.

Надворі було холодно. Сніг падав рівно й тихо.

— Ну як? — спитала Ельвіра.

— Дивно, — відповіла Катя. — І трохи дорого.

— Це вкладення, — сказала подруга. — Побачиш.

Катя кивнула, але всередині залишилося дивне сум’яття — ніби вона погодилася на щось, не до кінця зрозумівши умови.

Біля гуртожитку вона намацала в кишені складений папірець і вирішила, що під мостом таки побуває.
Хоча вперше за вечір їй стало неспокійно.