5.

- Що ти тут робиш? - ми з Лікою зупиняємося навпроти Бориса, і мені доводиться боротися з бажанням відліпити його зад з моєї машини.  

- Ти ж сама чудово знаєш, що я не відпущу тебе просто так. Нам треба серйозно поговорити, - хлопець не зводить погляду з букета в моїх руках. - Від кого квіти?

- Тебе це більше не стосується! - залишатися холоднокровною поряд з ним ще те випробування. Я не Ліка, котрій навіть море по коліно, і дивитися в очі тому, котрий ще кілька днів тому зізнався мені у коханні, занадто важко. 

- Ще й як стосується! - Борис нарешті відлипає від моєї машини, але радості це мені не приносить. Він наближається і тепер зупиняється якраз навпроти мене. Нас розділяє лише букет, який я продовжую притискати до себе, наче щит. 

- Гей! Тримай дистанцію! - Ліка швидко прийшла мені на допомогу і, прикривши собою, стала перед Борисом. - Ти втратив своє право претензії пред'являти! 

- Зникни, Ліко! - процідив крізь зуби. Борис недолюблював мою подругу, і це у них було взаємно. - Ти завжди пхаєш носа не у свої справи. 

- Та невже?! - фиркнула подруга. - Я то пхаю носа, а от ти дещо інше не туди засунув. Як розгрібати будеш свій косяк? 

Обличчя Борі стало схожим на помідор. Напевно, він збирався вдарити Ліку, тому що його стиснуті кулаки нічого хорошого  їй не обіцяли. Саме тому я відштовхнула завзяту подругу і виступила на перший план.

- Борю, не варто мене переслідувати. Я... також повинна зізнатися тобі. У мене є інший наречений. І я... кохаю його!

О, Боже! Я це сказала! Обличчя Борі стало непробивним, і я навіть злякалася за його здоров'я. Можливо, не варто було отак зразу приголомшувати бідного хлопця... 

Тільки от довго хвилюватися не довелося, тому що хлопець швидко взяв себе в руки і почав реготати так, що на нас звертали увагу інші студенти. Борис за живіт тримався від безперервного реготу, а я не могла зрозуміти, що у моїх словах так його насмішило.

- Ти думаєш, що я повірю у цю дурню? - відсміявшись, питає. - Могла б придумати щось більш схоже на правду. Ти ж кохаєш лише мене. Який наречений, Юль?

- Смішно тобі? - Ліці набридло слухати хлопця і вона схопила мене за руку. Виставила її просто під ніс Борі, щоб він добре бачив обручку. - А так? 

- Це що таке? - ну ось, уся веселість лише за мить злетіла з його обличчя. 

- Обручка, - знову втрутилася подруга. - Зверни увагу, набагато красивіша, ніж твоя та надзвичайно дорога. Ти і тут добряче поскупився. 

- Я все одно не вірю! - Боря більше не усміхався і, схоже, своєю брехнею я його добряче розізлила. - Покажи мені цього смертника, якщо він, звісно, існує. Ну, де він?

- З якої це радості? - знову беру ініціативу в свої руки. - Обійдешся. І квіти свої забери. Ірині подаруй, вона буде щаслива.

Показово змітаю його букет на асфальт з капота своєї машини і відчиняю двері з боку водія. Саме так Борис розбив об асфальт моє серце. Шкода, що помститися я можу лише так. 

- Я ж дізнаюся правду, Юль, - Борис продовжує стискати кулаки і дивиться на мене так, наче це я йому зрадила, а не він мені. - І якщо ти збрехала…

- Дізнавайся! - фиркаю та усміхаюся. - Успіху тобі!

Швидко сідаю у салон та обхоплюю руками кермо. Потрібно за щось триматися, тому що мене реально трясе. Уся ця невпевненість лише показова, насправді ж мені дуже й дуже страшно. Навіщо підтримала ідею Ліки? Як тепер з цим бути?

- Ти крута! Не чекала від тебе! - подруга також забралася у салон і ми уже разом спостерігали за тим, як Боря швидко прямує до свого Рендж Ровера та сідає в салон. Коли машина зі свистом покинула стоянку, мені здалося, що щось важке упало з моїх плечей. 

- Сама шокована, - нервово протираю руки. - І що тепер робити? Ця брехня про нареченого - не кращий вихід з ситуації. 

- Не хвилюйся, подруго! - усміхнулася Ліка. - Ти помітила, як напружився Боря, коли про нареченого почув? Отже, брехня дала свої плоди. Давай не будемо хвилюватися завчасно. Будемо вирішувати проблеми за мірою їх появи. 

Тут я з Лікою повністю погоджувалася. Не хотілося забивати голову всякими дурницями. Ну збрехала я Борису, і що з того? Ми вже не разом, і думати про наслідки - це просто забивати голову різним сміттям. 

На тому ми і розійшлися. Я поїхала додому, а Ліка у своїх справах. Та спочатку довелося повернути в супермаркет, тому що продуктів вдома зовсім не було. До самого вечора я займалася прибиранням та готувала вечерю. І лише пізно вночі, перед тим як збиралася лягати спати, ще раз спробувала зняти обручку. Нічого не вийшло, і цей факт трішки мене засмутив. Таке враження, що той незнайомець навмисне обрав обручку меншого розміру, щоб я не змогла її зняти. Така собі згадка про ту ніч - єдине, що залишилося мені на пам'ять...

Весь тиждень пролетів для мене якось занадто швидко. Можливо, справа була в тому, що я ніяк не хотіла, щоб настала п'ятниця. А ми знаємо, що це такий собі закон підлості. Коли чекаємо чогось, час тягнеться занадто повільно, а коли не хочемо, щоб якийсь день настав, час спливає мегашвидко. 

Настання п'ятниці лякало мене тим, що треба було вести своїх одногрупників у нічний клуб. Це знову була  ідея Ліки так відсвяткувати моє одруження. І байдуже, що ніякого весілля не було. Пообіцяла халявну випивку - треба виконувати.