1.

Голосний стукіт у двері змусив мене відволіктися від розглядання власного відображення у дзеркалі. На цей вечір я чекала так давно, а зараз навіть не віриться, що все це насправді. Пофарбувавши уста червоною помадою, підморгнула своєму відображенню та поспішила до вхідних дверей. Знала же, хто там такий нетерплячий. 

- Ти заснула, чи як? - невдоволено пробурмотіла моя краща подруга Ліка, яку я дуже сильно люблю. Дівчина протиснулась поряд зі мною у номер готелю і одразу поспішила до того ж дзеркала, де зовсім недавно стояла я сама.

Ліка у мене справжня красуня - довгонога брюнетка з яскравими зеленими очима. Для сьогоднішнього свята вона обрала сукню червоного кольору, що заледве прикривала усі стратегічно важливі місця, і туфлі на просто неймовірно високих підборах. 

Я зупинилася поряд з нею і мимовільно порівняла нас обох. Ні, я ніколи не заздрила її зовнішності, адже мене й власна повністю влаштовувала. Біляве волосся тугими локонами спадало на плечі, блакитні очі на пів обличчя додавали мені ляльковості, як і світла шкіра та губи бантиком. Мені двадцять один, але часто мене плутають зі школяркою. Ліка говорить, що це круто, а я інколи дратуюсь, адже шкільні роки минули уже давно. 

- Мила сукня, - Ліка оглянула мій прикид через дзеркало і криво усміхнулася. Я ж лише фиркнула та розправила неіснуючі складки на сукні білого кольору, довжиною до колін, та з пишною спідницею. 

Такий колір я обрала недарма, адже сьогодні хотілося бути особливо красивою. Через кілька днів у мене величезне свято - одруження з моїм найбільшим коханням. А сьогодні дівич-вечір, і далеко не простий. Батьки подарували мені та кільком моїм подругам путівки у Лас-Вегас, і саме тут на нас чекала неймовірна програма, до якої ми старанно готувалися.

- А де Настя з Олею? - запитала, стежачи за тим, як Ліка підфарбовує і так ідеальні вії.

- Чекатимуть нас у барі. Олі приглянувся бармен, от вона й вирішила скористатися шансом. 

Оля та Настя - ще дві мої подруги. Ми усі навчаємося в одному універі, тільки ці двоє на іншому факультеті. 

Коли ми нарешті залишили номер і зайшли в ліфт, я відчула легке хвилювання. Все ж таки не кожного дня доводиться веселитися на іншому кінці світу, проводжаючи своє холостяцьке життя. Скоро я стану дружиною Бориса Павловського, і ні на грам не шкодую про свій вибір.

Ми просто створені одне для одного, ідеальна пара. Познайомилася на благодійному вечері і відтоді разом. Борису не довелося довго мене добиватися, адже моє кохання було з першого погляду. Батьки також оцінили мій вибір, адже родина Борі багата та впливова. Здавалося б, усе ідеально, тільки от подругам мій коханий не зайшов... від слова зовсім. 

- Я все ще не можу повірити, що Борюсік наважився відпустити тебе з нами, - заявила Ліка, розглядаючи наші відображення у дзеркальній стіні ліфту. 

- Ти знову за своє? - зітхнула, намагаючись не сприймати всерйоз слова подруги. Вона часто називала Борю "слюнтяєм" та "маминим синком". Я ж не хотіла сваритися через це і намагалася згладити ситуацію. Так само зробила й цього разу. - Боря повністю мені довіряє, як і я йому. І не називай його так. 

- Як скажеш! - Ліці довелося замовкнути, тому що ліфт зупинився на першому поверсі і подруга одразу ж схопила мене за руку. Довелося швидко перебирати ногами і намагатися не врізатися на ходу в людей, що проходили поруч. 

Настя з Олею справді чекали нас у барі, що знаходиться в тому ж готелі, де ми зупинилися. Дівчата уже замовили шампанське і мало на місцях не підстрибували від бажання швидше почати святкування.

До речі, Настя - яскрава блондинка з коротким волоссям та татуюваннями на руках. Оля ж найспокійніша з нас усіх. Її руде кучеряве волосся робило її схожою на ляльку. Мила дівчинка, хоча лише ми з подругами знали, якою вона може бути в гніві. 

- Ви чого так довго? - невдоволено запитала Настя.

- Так не терпиться напитися? - фиркнула  Ліка, розміщуючись за столом. - У нас вся ніч попереду!

- Тільки не забувайте, що літак завтра ввечері! - вставляю свою репліку. - Це про всяк випадок, якщо цей бар ми покинемо окремо. 

- Тобі також не завадить розслабитися як слід в останню ніч, - підморгнула мені Ліка. - Твій Борюсик і так спуску тобі не дає, а після весілля взагалі зачинить за сімома замками. 

- І тільки не говори, що так він про тебе хвилюється, - випередила мене з відповіддю Настя. Чорт! Подруги знають мене занадто добре! 

- Але так і є! - все ж таки намагаюся захистити свого нареченого. - Просто Боря занадто сильно мене кохає, от і хвилюється.

- Не хвилюється він, а контролює кожен твій крок, - заперечує Ліка, розливаючи шампанське по келихах. - До речі, а що це він сьогодні мовчить? Невже не телефонував?

- Ні... - ну ось, старалася не думати про це, але Ліка повернула до важких думок. Боря може телефонувати мені по кілька разів на день, просто щоб запитати як настрій. Та сьогодні від нього жодного дзвінка. Ми прилетіли у Лас-Вегас ще минулої ночі, і, можливо, спочатку Боря просто не хотів мене турбувати, адже після перельоту я спала. Але за вікном уже вечір, а від нього жодного дзвінка. - Давайте краще вип'ємо!

Мою ідею подруги підхопили охоче. Цокнувшись келихами, перший раз випили до дна. Холодне шампанське приємно холодило тіло і розслаблення прийшло уже через кілька хвилин. Пила я рідко, і сьогодні не планувала напитися до втрати свідомості. Це у подруг були грандіозні плани на цю ніч, а я хотіла просто розслабитися і вже через годину втекти у свій номер.