Розділ 20

- Хочу... - правильно відповідаю для нашого випадку.

Не здаватися ж, що я жодного права не маю мріяти про Величного і Неперевершеного Рудіна.

- Тож не давай йому розслаблятися, - а стилістка попалася з вогником. - Нехай бачить у тобі рідкісний діамант. Шукає в чому саме рідкість, розгадує. А ти, хоп, і новим боком повертаєшся блищати. Тільки сама поки не повіриш у свою унікальність, то й інші докопатися не зможуть.

- Та я ж звичайна, - ледве стримуюся, щоб не розсміятися.

Настільки далека від усього, що Микита мені не довірив навіть самій обрати, в чому його величність супроводжувати. І пригрів через жалість, що дивуватися. Така собі бідненька подружка сестри, лише рятувати від ворогів залишається.

Ганна вирулює на широкий проспект. На світлофорі знову до мене придивляється.

- Ні, я не вірю, щоб сам Рудін кинувся на просто звичайну. Сама розумієш, у нього дефіциту немає в плані жіночої уваги. Вибрав тебе, назвав мені по телефону - нареченою. І ще суворо наказав - волосся ні в якому разі не чіпати фарбою і ножицями. Бачиш, як ти йому небайдужа!

- Пощастило мені з нареченим, - посміхаюсь у відповідь.

Щодо волосся, здивував то здивував. Яка йому взагалі різниця.

От як закінчиться наш договір, я побіжу насамперед на зміни. Обріжу неслухняну шевелюру до плечей. Перефарбуюся в брюнетку, пекучу і зухвалу. Але це не точно, може, мені ближче білявкою стати? Легкою, повітряною, схожою на казкову фею. Хоча ймовірно все-таки шатенкою, ближче до відтінку... згадується фото бездоганної Карини.

Та плювати вже!

Як завгодно нехай, аби не обзивали рудою. Тоді припиню виглядати кумедною Лисичкою для деяких надто дотепних старших братів подруги. 

І такі збочені бовдури, як Марк Царьов, не зажадають замутити через те, що їм не вистачало в колекції ліжка рудої.

Дякувати татові, нагородив апельсиновим щастям!

У примірочній салону не відразу, але моя фея, вона ж Ганна, погоджується залишити мою сукню. Спершу сумнівалася, змушувала переміряти з десяток різних фасонів і кольорів. А потім махнула рукою консультантам, мовляв, відвозьте візок.

- Наступного разу підберемо щось оригінальніше. Поки нехай вже, з'явишся у своїй зеленій сукні. Очі в ній яскравіше, відразу світишся, та як ніби впевненіше тримаєш голову, що найголовне. Не розкішна, звісно, але ми компенсуємо аксесуарами. Ліко, більше потурань не чекай!

- Ой, ви серйозно?

- Зглянься, будь ласка! Хочу ще пожити, - складає разом долоні, натякаючи на впливового нареченого.

Ще дві години йде на вибір аксесуарів. Ганна заспокоює, що інші жінки місяці витрачають на підготовку. З глузду з'їхати, бо я тішуся тільки, що скрізь пригощають цукерками і пропонують напої. Хоча б не голодна терплю.

В одному з бутиків центральної частини міста, ми нарешті знаходимо потрібні туфельки до маленької сумочки. Усе разом не змогли підібрати. Вірніше - це все Ганна, вона схвалює чи ні, а мені все майже подобається.

Сідаю на крісло у вигляді трону, такі тут вони цікаві, для примірки взуття. Чую над головою дружню розмову. Ганна вже зустріла знайому. А я дивлюся на ноги, замислюючись, як на таких закручених шпильках рівно ходити. Як раптом увага перемикається на мене:

- Для дівчини можу запропонувати ще туфлі з останньої колекції. Якщо вечір на ногах проводити, тоді ті набагато зручніше. Якраз є відповідна за розміром пара у відкладених для улюблених клієнтів, - глибоким, злегка хриплуватим голосом пропонує знайома.

- О, Карино! Зіронько моя! Ти завжди виручаєш мене і моїх дівчаток! Що б ми без тебе робили! - розсипається в подяках емоційна Ганна.

Піднімаю голову. Спрацював рефлекс на згадку імені…

Мені прямо в очі спокійно і привітно дивиться... та, що поки не стала нареченою Микити… Але схвалена кандидатка його матір'ю.

Карина без уніформи консультантів. У стильному кавовому брючному костюмі. Струнка, вродлива, впевнена. Саме як на фото в соцмережах. Відразу помітно, що начальниця. Виходить тільки, як уже висловилася, до улюблених клієнтів. До Ганни, звичайно ж. Мене вона бачить взагалі в перший раз.

А її ні. Заочно вже познайомилася!

Приносять елегантні під золото туфельки. Приміряю і відразу відчуваю в них полегшення. Легкі, зручні, виглядають розкішно. Ганні причепитися тут нема до чого.

- Бажаю вам на вечорі блищати! - звертається до мене Карина, і навіть злегка тягне губи в добрій усмішці.

- Д-дякую, - я ледве справляюся з собою, щоб не червоніти на троні її бутика.

- У мене зустріч. Побіжу, машина під'їхала. Ганнусю, днями зв'яжемося, - розпрощавшись з нами, Карина вилітає на вулицю.

Мені хочеться розглянути через вітрину, хто її забирає? Раптом Микита особисто встигає скрізь?

Ні, це сумнівно,... але Карина поспішала. Могла і до нього. Єва ж пояснювала, що вони у приємних стосунках. Коханці - так би назвала їх зв'язок моя досвідчена в цій справі матуся. У будь-якому випадку, вони не чужі.

Знала б Карина, кому допомогла.

От я дуже сумніваюся, що їй би, як жінці, захотілося обслуговувати наречену коханця. На місці нареченої вона певно уявляє себе. Моя найкраща подруга і мама Олена їй у допомогу.

- Все гаразд? - затуляє собою Ганна вітрину, треба зауважити, вона жінка видатних форм.

- Так, трохи втомилася, - зітхаю, але більше від заплутаних думок.

Стилістка заглядає у смартфон.

- Микита Олегович ще дав завдання придбати необхідні речі для інших приводів. І за прикрасами потрібно заїхати. Так, і встигнути ж нам до салону краси. З зачіскою і всім іншим допоможу тобі завтра. Нічого більше складного. Просто розслабся, принцесо. Отримуй лише задоволення!

Розслабитися не вийшло ні ввечері, ні вдень. Ні тим паче, коли я в зібраному вигляді виходжу зі своєї кімнати.

Посеред коридору, заклавши руки за спину, стоїть Микита. Він, очманіти, який мужній красень у цьому чорному костюмі і краватці. Нехай і не мій справжній наречений, але від того розуміння дихання збивається не менше.