Розділ 19

Увечері зустрітися з Микитою не довелося, зате вранці я завмираю на порозі їдальні. Господар спокійно п'є каву, встигаючи в ноутбуці щось переглядати. У темно-синій сорочці, свіжий і бадьорий на вигляд. Піднімає волошкові очі на мене і куточками губ злегка посміхається.

У цю мить особливо тішить, що я спустилася одягнена і волосся зібрала як слід. Звісно ж, я не розслабляюся. Не в те місце потрапила. Тим паче господар такий... Ух!

- Доброго ранку, - мій голос від хвилювання тоненький.

- Доброго, Анжеліко. Приєднуйся до сніданку, - киває на той стілець, де я вже сиділа з ним. - Взагалі я рідко вдома снідаю. Але тепер ти тут, Любов приготувала всякого. Ось, вирішив затриматися. Ну і справа до тебе з'явилась.

Справа? До мене?!

Зранку міркую не кращим чином. Тому складно поки уявити, які можуть бути «справи» до мене у людини, яка все може дістати? Книгу порадити для читання? Прикрасити його суперсучасну обробку на стінах?

Перша не кидаюся з розпитуваннями. А раптом він пожартував? Ну така іронія в стилі ранкових сніданків у олігархів. Тоді добре, нехай.

Посуваю до себе тарілку. Вівсянка ніжна з ягодами. Ще тости, млинці, яйця, сири, шинка. Окремо на таці різні джеми. Тільки від одного вигляду стола, апетит швиденько пробуджується.

Незручно, соромлюся, але ми тут не перший день під одним дахом. Тож накидаюся на їжу, відмічаючи, як Микита закриває ноутбук і прибирає зі столу. Тепер його увага на мені. Гм-хм... проковтую терміново ложку каші.

- Млинці є з м'ясом і сиром. Спробував лише з м'ясом, сподобалися, - турботливо повідомляє, як мені здалось. - Ти худенька, Лисичко. Обмежувати себе дієтами не варто.

Он ще які рекомендації від пана Рудіна. Мружиться весело, намазуючи масло на свій тост.

- Дякую, я і не це... не обмежуюся, - густо червонію, думаючи, що зізналася щойно в обжерливості.

- Як вчора день пройшов? - цікавиться.

- У книжковий мене взяли назад. Сильно зраділи моєму поверненню. І там новий штат співробітників, уявляєш?

- Та ти що, - хитає головою, як ніби з подивом.

- Я сама була в шоці. Приємні жінки. Тортом пригощали. До речі, я і тобі шматочок взяла. Ой, мало не забула про нього!

Тікаю на кухню, де продуктовий склад і холодильники. Приношу в контейнері квадратик торта. Розумію, Микита, може, таке й не їсть. Але вчора я не забула про нього. Там пригостилася, взяла з собою для фіктивного нареченого. А решту - попросила забрати нових колег собі додому.

- Мені тільки мама в таких контейнерах передавала шматочки домашніх тортів, - Микита розглядає частування, немов дивину справжню бачить. Але я радію, що чутно теплоту в його голосі. - Отакої... дякую, справді, несподівано. Візьму з собою в офіс. Твоєму справжньому нареченому пощастить, Анжеліко.

- Хтозна, - не настільки впевнена я.

- До речі, про справу, - швидко перемикається зі зворушливості на більш серйозний тон. - Завтра ввечері відбудеться важливий захід. Мій знайомий святкуватиме ювілей, і там організовується сходка багатьох важливих для мене особистостей. У тому числі майбутніх італійських партнерів. Ми повинні з'явитися на вечорі разом. Таким стане вже перший хід.

Начебто п'ю за сніданком лише теплі напої, а в животі розливається холодок.

- Що мені потрібно робити на вечорі? - ширше розплющую очі.

Микита вигинає брову.

- Готувався, що вислухаю, як ти боїшся і не хочеш йти.

- Ні, я не буду, - закушую нижню губу, взагалі-то в голові це все прокричала. - Ми домовлялись. Я недурна дівчина.

- Ти дивовижна, Лисичко, яка недурна, - знову змушує червоніти. - Тому зрозумієш, що потрібно ретельно підготуватися. Збереться публіка своєрідна, пихата і перебірлива. Хочу, щоб тобі було там хоч трохи комфортно. Зустрінешся після навчання зі стилісткою. Звуть Ганною. Віддаю тебе в її досвідчені руки. Далі з нею займетеся підготовкою. Якщо є побажання, обов'язково вислухаю.

Хапаю чашку з недопитим чаєм з молоком. Промочую горло. Адже не кожного дня мене віддають у руки стилістам.

- Можна надіти мою власну сукню?

- Це необов'язково. Я оплачу будь-які сукні, вибирай, скільки хочеш, найкращі.

- Але у мене вже є, - набираюся сміливості відстоювати. - Мама купила у тітки Юлі по акції. Не ображайся, але я не готова витрачати багато твоїх грошей. Ми ненадовго... е-е... змовилися, - обережно висловлююсь. - Потім будуть мені ні до чого коштовні вбрання твого кола. І хвилюючої напруги ще більше додасться.

Не домовляю, що Рудін і так допомагає, годує і дає на час безпеку. Виконав мрію моєї мами. Вона надсилає без кінця фотки під пальмами, з пляжу та щасливу себе з коктейлями і екзотичними фруктами.

- Жінок часом складно зрозуміти, - бурмоче Микита, і раптом перехоплює мої долоньки, посуваючи до себе. - Я не хочу тиснути, але ти покажи свою сукню стилістці. Нехай схвалить, а я потім подивлюся. Чому такі руки холодні?

- Не знаю, - здригаюся, покриваючись дрібними мурашками.

У гарячих долонях Рудіна, моє серце скаче набагато швидше. Він розтирає мої пальчики, відразу не відпускає.

Що казати? Я ж стільки хотіла запитати про майбутній вечір. Очманіти, вже завтра настане мій вихід... або ганьба. Все, досить, я не зможу підвести мега боса. Якщо тільки він…

- Отак от і дивись на мене там, таким саме поглядом. І пам'ятай, ми будемо разом. Навіть якщо щось піде не за планом. Викрутимося на ходу!

- Ой, кажи краще про себе, - можливо, не вчасно, але я хіхікаю.

Треба ж вигадав, що я теж зможу швидко включатися і перемикатися. Та мені хоч би ім'я своє не забути від надлишку хвилювання.

Цікаво, наречена від Єви і мами Микити, вона б легко вписалася в його коло знайомих? Вона старша, є бізнес і на фото багато впевненості. Рудін повинен був обрати її…

Ось закінчить зі мною. Тоді вибере. Єва з мамою Оленою тому вже посприяють.

Чомусь сумно від цієї думки стає…