Розділ 18

- Пробач, Єв, - починаю миритися першою. - Настрій щось кепський. Моя мама стільки довбала мені мозок про заміжжя, що я на цю тему різко реагую…

- Нічого, все гаразд, - відразу перестає дутися та легенько обіймає мене. - Бурчи, скільки хочеш, що лізу до братів, хоча вони дорослі. Але вони теж лізуть до мене. Комусь адже треба їх провчити, ділових і зарозумілих. Одна ти у мене, з ким можу все-все обговорити. У нас не буває секретів, і я навіть щаслива, що можу почути й іншу думку. Моя Ліка найкраща!

Згоріти живцем від сорому не дає знахабніла пика Марка Царьова. З його появою моє обличчя від злості стискається.

- Що, радієте? - обурливо пихкає.

- Побачили тебе і тепер певно ні, - Єва кривляється на надокучливого бовдура.

- У мене заблокований рахунок на всіх картах і тачку забрали. Тато притиснув. І чим мені гірше, тим більше бійся, руда. А краще піддайся. Зараз я вперше прошу! Друзі тут взагалі ні до чого!

Реально просить, а не вимагає вперше.

Але те що він просить, нудотою в мені відгукується.

- Марку, я теж прошу тебе. Зникни з мого життя. Давай одне одного більше не помічати. Обом же нам стане краще!

- То ти, так? Головорізи охороняють, отже, послати мене можна?

- Я і раніше тебе посилала, - сам напросився нагадати.

- Незабаром взагалі кілера наймемо, - бере сильніше подружка, скручуючи пальці пістолетом.

- Гей, легше з погрозами, - шипить у свою чергу Марк. - З твоїми братами теж не проблема розібратися. Замовкни, коли спілкуються не з тобою.

- Пішов до біса в дупу!

- Сама пішла!

Розбірки без рук, але я реально хвилююся. І так зосереджено на подругу дивлюся, намагаючись її відтягнути, що пропускаю наближення неймовірного…

- У тебе секунда, шлангу! - від наказного тону низьким голосом, ми всі втрьох завмираємо на мить.

- Зрозумів, - першим відмирає шланг, у сенсі Марк.

Випаровується швидко. Я навіть не дивлюся йому вслід, як він там, біжить або озирається на відстані. Повторення, мабуть, побоюється. Он, як тікав.

Неймовірне явище для універу саме тут!

Микита стоїть біля нас. У стильному костюмі, сорочка м'ятного кольору. Дуже освіжає його. Гордо тримає пряме підборіддя, чіпким поглядом оцінює територію. Він такий великий, такий міцний і сильний. Міг би працювати крутим охоронцем, якби сам не мав бригаду вірних бійців.

Та що там, він може все…

Крім вирішити мою проблему без фіктивних заручин.

І я встигла помацати його жорстке волосся, і відчути дотик губ на щоці…

Зрозуміло, чи ні?

Я злякалася і сторопіла від несподіванки!

Єва вже на повну розпитує брата, чого прийшов і де її ласощі?

Мій язик лише, здається, зміг привітатися. Ну як завжди, коли ми не вдвох! А він мазнув на мене тим самим поглядом, як вчора після вечері. І тоді, і зараз очманілі мурашки біжать.

- Я приїхав поговорити з вашим ректором. Щось до нього погано дійшло, ніяк не заспокоїться, - грізно зводить брови, і перемикається на мене: - Як справи, Анжеліко?

Боже-е, мені чується в кожному його слові... НАРЕЧЕНА. Тренування даром не пройшло!

Раптом він тут не лише заради ректора посунув свій щільний графік?

Що як, перевірити й мене заодно?

Здала я Єві вже все, як є, або не встигла розбовтати?

- Мої справи, як і були, нічого нового, - обережно так показую, нічого не змінилося. Досі не змогла навіть натяком дати Єві хоч щось зрозуміти.

- Хочу, щоб твої справи стали кращими, Лисичко, - впевнено вирішує за мене.

У його інтонації я ловлю турботу і м'якість. Від чого ніяковію подвійно. Ох-х.

Навіщо стільки уваги приділяти? Ще трохи й Єва сама здогадається.

- Ніку, ну годі вже мою подругу обзивати Лисичкою, - Єва якраз оцінила по-своєму, обурено вичитує брата. - Інакше ми тебе будемо кликати Ведмежулею. Подобається, га?

- У сенсі, Ведмежулею?! Не подивлюся, що студентка - по дупі отримаєш.

- Ти мені не татусі. З нареченою так будеш розмовляти!

Переглядаємося з Рудіним. Не одну мене зачепило побажання Єви. У Микити округлилися очі, він адже не в курсі змови подруги з мамою Оленою.

- Ну я це... на майбутнє, - виправляється швидко Євка. - Ото коли з'явиться, тоді все-таки будь добрішим. Не лякай свою кохану королеву!

Микита знову пропалює мене яскраво-синіми глибокими очима. Якщо збирався мітку залишити, то дякую, мій лоб вже палає у центрі.

А що я... натягнуто посміхаюся. Роблю вигляд, ніби жарт зайшов. Тільки моя подруга, насправді, вважає королевою Карину. 

Відчуваю себе зараз у цій сімейці між вогнів. З одного боку, не можна проговоритися про величні плани Микити. З іншого - мовчати, щоб Єві та тітці Олені від нього ж не дісталося за змову і звідництво.

Боюся, наша остання авантюра з Євою, так просто для мене вже не закінчиться. Не можна одночасно для всіх залишатися доброю і чесною. Але Рудіни дорогі мені. Образити нікого не хочу. 

А саме Микита інколи навіть лякає. Серйозно, мені страшно нарватися на його лють…

***

- Давай ще погуляємо? - після навчання Єва прощатися не хоче.

- Напевно, сьогодні не зможу…

Кажу, а сама скоса поглядаю на парковку. Мої наглядачі від Рудіна чекають. І я навіть не знаю, чи вони самі можуть підходити і закидати в машину, бо так траплялося вже? Чи все ж обійдеться. Лише сподіватися залишається, що господар віддав наказ непомітно скрізь супроводжувати.

Але як непомітно?

Я ж бачу їх!

Навіть того першого, героя з біцухою, і то запам'ятала. Двічі з'являвся між мною і Марком. А це вже ніякий не збіг.

- Що там, Царьов йде? - Єва теж повертає голову.

- Ні, але хіба мало, - знову ніби брешу, я ж не його очима шукала.

- Лік, ну підемо. Микита нічого не приніс з собою, це я жартома його підколола щодо ласощів. І уявляєш! Він уже скинув нам на двох з тобою оплачений абонемент в один з найближчих звідси СПА-комплексів. Там басейни величезні і обід входить у вартість. Тобі не доведеться платити. Не пропадати ж добру!