Розділ 16

Микита

Проблема в тому, що я вже вечеряв, як найчастіше буває, в кабінеті. Моя секретарка замовила доставку. Мені цього вистачило. Та й зміг не відволікатися довше від поточних справ.

Але тут, виявляється, на мене вдома чекали... Незвичайне якесь відчуття. Поки не зрозумів, чи приємно це, чи то на маленьку Лисичку дивна реакція. Теплота і бажання її не засмучувати.

У моїх минулих стосунках ніхто нікого не чекав. Заздалегідь обговорювався час, якщо в планах мали місце спільні вечері. Але Ліку я не попереджав. Вона не моя, в сенсі, дівчина. Нам тим паче необов'язково.

Тільки я вже виправдав сам себе - тренуванням для більшої правдоподібності.

- Я давав завдання тільки на тебе готувати і накривати на стіл. Домробітницю відпустив. Вип'ю чаю і все, - входячи за “нареченою” в зону кухні, попереджаю.

Чому не сказати їй прямо - не збирався я з тобою вечеряти? Взагалі не планую надто прив'язуватися і вечора проводити. Тоді чому хапав руками і до себе притискав? Довше, ніж треба для тренування!

Бо це... ми ж репетирували. Внутрішній голос хитро підказує.

- Та я б стільки ні за що не з'їла, - дівчина на моїй кухні, здається, обжилася найкраще. Бігає, заглядає в каструлі та холодильник. - Любов, можливо, не сама товариська жінка. Зате вона готує смачно. Можна я накрию для нас в їдальні?

- Можна, - дозволяю, вірніше, здаюся під чарами блискучих зелених очей.

Мені хочеться бачити Лисичку частіше такою жвавою.

На дивані у вітальні вона помітно сумувала. Невже за мною?

Гей, що за думки! Про це вже точно не буду питати.

Не встигаю навіть відповісти заступнику на повідомлення, як спритна Лисичка вже кличе. Розташувала естетично серветки, прилади. Зі скромною посмішкою зустрічає мене. Перша не сідає до столу. Мнеться поруч, рухаючи туди-сюди тарілки з готовими стравами.

І смішно, що ми обидва не в домашньому одязі. Я не встиг. Анжеліка в ошатній бежевій блузці, застебнутій на всі ґудзики, і широких джинсах, що приховують її стрункі ніжки.

- Де твоє місце господаря? - видає причину, через яку боялася перша місце зайняти.

- Тут всі місця мої, - бачачи, що її очі ширше розкрилися, сміюся. - Ну справді, звик один тут час проводити. З ноутом зручніше посередині, іноді на чолі столу, ближче до вікна. Не заморочуйся з цього приводу. Або так вчили на курсах з етикету?

Згадалася красномовна реклама від її матусі.

- Там різному вчили, - червоніє.

- А навіщо ходила взагалі?

- Мама змусила. Щоб заміж взяли, - щиро зізнається, нарешті займаючи місце, куди я кивнув. Поруч зі мною.

- Отже, правильно. Заміж тебе візьмуть обов'язково.

Чому правильно?

Рано ще Лисичці по-справжньому заміж! Раптом вляпається в когось на кшталт гівнюка сина ректора? Хоча... можливо, ні. Анжеліка розумна дівчина. Зате я занадто вжився в роль опікуна!

І вона не в захваті від моїх слів, наморщила носик.

- Чесно кажучи, туди я не поспішаю. У мене є плани на майбутнє. Ми з Євою вирішили, що будемо спочатку будувати кар'єру. Стосунки відволікають, можуть поранити і підвести…

- Попадеться мерзотник, який зрадить, думаєш? - весело хмикаю на забавні міркування.

- Так теж можна висловитися, - знизує плечима Лисичка.

- Підтримую. Вам ще зарано. Але саме час пробувати ніжне м'ясо. Треба ж, і рибний пиріг у нас є. Бери всього побільше. На мене не рівняйся.

У підсумку, якось заново прокинувся апетит. Дивлячись, як моя наречена наминає за обидві щоки гарнір і салатики, мій рот теж вимагав чимось заповнитися. І чому поруч з нею ловлю себе на вульгарщині?... Ми просто їмо. Вечеря як вечеря.

Тільки вперше у мене вдома вродлива дівчина. У ролі моєї нареченої. Але не моя. І певно не та, з ким я буду годину потому пристрасно запалювати на ліжку і пестити ніжну оголену шкіру.

- Все добре? - турбується Лисичка.

Дідько, вилаявся під ніс. Не стримався все-таки.

- Не звертай уваги. Останнім часом мізки киплять від перевантаження на роботі, - про всяк випадок, попереджаю. Беруся за лоб, реально голова весь вечір тріщить.

- А хочеш, я тобі після вечері зроблю масаж голови?

Кхм-кхм... несподівані надходять пропозиції.

У мене навіть виделка випадає з руки.

Зазвичай до мене так дівчата підкочують! Банально і часто!

Зустрічаюся з безневинними смарагдовими оченятами скромниці. Анжеліка жує листочок салату і без всяких спокусливих прийомчиків швидко витирається серветкою. Взагалі помічаю, що я її бентежу, і трохи що намагається витиратися. Притому, що з манерами у руденької все гаразд. Постава, плавні рухи. Все на висоті. Соромитися нічого.

- Ти і на курси масажу ходила? - проковтую нервово шматок пирога.

- Ні, мамина подруга навчила, - спокійно відповідає Лисичка без задньої думки, яких повно у мене.

- Щоб заміж взяли?

- А навіщо ж ще, - і хіхікає.

Ну хоч з гумором все гаразд у моєї фіктивної нареченої.

Після вечері п'ємо зелений чай. Анжеліка проводить очима по столу. Наче в пошуках її улюблених цукерок і печива. Мене ж вона пригощала саме так. Завтра дам розпорядження закупити самих різних солодощів для моєї гості. Сам я рідко вживаю таке. В останній раз з нею, сидячи на маленькій затишній кухоньці.

Під час чаювання ще трохи базікаємо. Вже без слизьких тем - за що беруть заміж. Анжеліка розхвалює мої апартаменти. Каже, що не очікувала побачити басейн. І я мало не ляпаю, що можемо в ньому разом поплавати. Вчасно кусаю язик. Зі мною подруга сестри.

Яке, трясця, плавати пізно ввечері?!

Тому теми навіть самі слизькими стають. Без мого на те дозволу! Всьому виною щирість милої Лисички і моє велике перевантаження. Ну звичайно ж, маю діагноз!

- Збирався будувати маєток за містом, - переходжу на безпечну тему. - Навіть проект сам розробив. Все розрахував, нікому не довірив. Ідеї крутезні поперли. Тож виділив перевірену бригаду будівельників і загорівся новим місцем на березі найчистішого озера.