Розділ 15

Цікаво, як було б, якби у мене, справді, з'явився наречений. І ми вирішили, що я до нього переїду. Напевно, він забирав би мене сам. З квітами, поцілунками…

До будинку Микити мене везе його водій у супроводі двох хлопців з охорони. У багажнику моя валіза і дві невеликі сумки з речами для творчості і всім необхідним для навчання. Вирішила ж, не набирати особливо нічого. Але то одне, то інше під руку потрапило.

Ще для чогось нову сукню прихопила. От вона мені, авжеж, знадобиться! Я ж буду на побачення ходити з нареченим. Еге, хоч посміятись над собою залишається.

Навіть не знаю, чи будемо ми взагалі з Рудіним бачитися. Великому босові достатньо знати, що у квартиру не залізе прибацнутий Марк із «букетами» та з вимогою терміново з ним переспати. Хоча й сумніваюся, що б він ризикнув після минулого пірнання у сміттєві баки.

- Вас проведуть, розташовуйтеся, відпочивайте. Бос більше ніяких вказівок на рахунок вас не давав, - спокійно і тактовно прощається зі мною водій на парковці незвичайного елітного комплексу.

- Тоді відпочину. Дякую вам, - ввічливо відповідаю.

Сама думаю, що вони так будь-які вказівки могли виконати. Наказав би бос - нехай бігає до мого приходу навколо огородженої території. Я б і бігала, спробуй таких кремезних бугаїв не послухатися.

Хлопці з охорони більш мовчазні. Напускають на себе серйозний вигляд. Отаких собі таємних агентів з бойовиків. Але мої речі самі несуть, навіть пакет не віддали.

- Гарно тут... - виривається у мене із захопленням.

- Угу! - хором погоджуються, підлаштовуючись під мій крок.

Треба швидше йти, не затримувати співробітників Микити. Але цікавість трошки мене підгальмовує.

Двором складно назвати, цю прилеглу територію. Це у мене там двір з іржавими гойдалками і лавками для бабусь. А тут сектора для різних будівель. Самий висотний будинок видніється далі, відбиваючись променями ліхтарів на гранітно-скляному фасаді. Багато зелені, доглянуті доріжки, є затишні альтанки, тенісний корт, свій ресторан і навіть пройшли комплекс СПА. Мікрорайон в одному місці зібраний. До того ж, поруч з центром, а все під надійною охороною, простим смертним сюди не забратися.

Ми потрапляємо в каскадну будівлю з червоної цегли із затемненими великими вікнами. Ще здалеку я на цю споруду звернула увагу. Поки не зрозуміла, навіщо такі ступінчасті переходи, що нагадують водоспад. Та й ніколи було довше розглядати.

Всередині теж розкішно. Плитка виблискує, на стінах обробка з мармуру. Тільки пізніше до мене дійшло, що це не загальний під'їзд. У цій будівлі під кожного господаря окремий вхід з особистим ліфтом.

Зустрічає мене висока худорлява жінка, старша за мою маму за віком. У неї посмішка занадто натягнута. Не схоже, що тішиться новій гості. А я взагалі не очікувала, що зустріну тут ще когось.

- Вітаю. Мені доповіли, що ви приїдете, Анжеліко. Мене звуть Любов, я помічниця з господарства у Микити Олеговича, - швидко про все повідомляє.

- Приємно познайомитися, - кажу у відповідь.

Багато базікати не наважуюсь. Зайвого ляпнути мені не можна.

- Я покажу вам апартаменти і вашу спальню. Речі потім занесуть, куди скажете.

- Можна відразу в мою спальню, - багато варіантів немає, я ж без гардероба на три відразу шафи.

- Добре, - киває мені, а охорона і так все почула.

Екскурсія по апартаментах вражає, дивує і часом викликає бажання ахнути.

Квартира Микити на кілька рівнів. Є нижній поверх, куди я потрапила з ліфта. Тут велика відкрита вітальня, окремо їдальня від кухонної зони, кабінет господаря. Ще якісь приміщення, куди ми не заходили. Все в світло-сірих тонах, багато простору і повітря, чистота бездоганна. Помітно, Любов займається роботою старанно.

На другому поверсі йдуть спальні з ванними кімнатами, закрита панорамними вікнами тераса і окрема кімната під більярд з баром і широкими кріслами. Думаю, Микита знімає тут напругу. Може, ще брати іноді приїжджають з ним грати.

Вхід на верхній поверх з іншого боку. Тут взагалі нічого не обжито. Крім розкішної відкритої тераси (ось і сюрприз!) - посередині пристойних розмірів басейн в оточенні екзотичних рослин. Я б довше хотіла тут затриматися, розглянути дивовижний сад, вигляд на місто та просто походити серед такої краси.

Але Любов вже кличе перейти в мою спальню. Сама туди буду довше йти. Я вже забула, звідки ми вийшли до сходів, і як потім перейти на нижній поверх. Занадто багато заплутаних лабіринтів.

Що можна сказати про мою спальню. Номер дорогого готелю. Як і приблизно все тут, крім більярдної і верхнього поверху. Розкішно, але без натяку на справжнє життя. Жодної зайвої дрібнички, ні порошинки, ніяких ознак, який у цього житла є господар. Все у стриманих тонах, бездоганно, якісно і відповідає статусу.

Ну а хто б очікував тут побачити творчий хаос, як часто відбувається в моїй кімнаті вдома? Хоча в офісному кабінеті Рудіна відчувалося більше життя.

Любов запрошує мене перекусити з дороги. Пропонує в якості страв багато всього, але я вибираю тільки чай і шматок сирного пирога з вишнями.

Після їжі у спальню не повертаюся. Розташовуюся поки що у вітальні з ноутбуком. Помічниці з господарства кажу, що поки більше їсти не хочу. Вона кликала потім на вечерю. Без Микити у нього вдома незручно наїдатися. Адже він теж голодний прийде.

Приблизно три години потому, коли його співробітники вже встигли переробити всі справи, включаючи сімейні посиденьки і вечері, нарешті приходить Микита.

Відразу не бачу, чую лише низький рівний голос. Він відправляє жінку додому, щодо завтра вона запитала - але я не розчула. Важкі кроки наближаються. Завмираю, чекаю… 

З'являється Микита без піджака, в тій же сорочці насиченого кавового кольору, жорстке волосся стовбурчиться, немов хвилину тому провів по голові п'ятірнею. Відразу знаходить очима мене на диванчику. Відзначаю, що його погляд теплішає і похмура складка трохи розгладжується на переніссі.