Розділ 14

Ліка

Мені вкотре хочеться себе вщипнути…

На пальці виблискує каблучка. Микита Рудін мій наречений. Несправжній, але все-таки!

Мама, напевно, думає, що ми закохалися. У будь-якому випадку, її мрія про мою вигідну партію майже здійснилась. Уявляю, що з нею трапиться, коли наш фіктивний зв'язок незабаром закінчиться.

Але як скоро???

І як я подрузі в очі подивлюся?

Найбільше поки приголомшило, що жити нам удвох під одним дахом. Ні, це сон. Тоді чому Микита поруч, розглядає мене, як справжній?

Високий, успішний, вродливий. Стільки часу витрачає. Ще й купу неприємностей здобув, скоріше за все, через мене.

- В інший день не вийде? - обережненько уточнюю, сперечатися не беруся. Розумію адже, він лише заради моєї безпеки на такий крок йде. В особисті володіння пускає.

- А до іншого дня, ти будеш ночувати з охороною? З ними тобі буде комфортніше? - підкидає брову.

Взагалі-то, може й так.

Більше Рудіна ніхто не бентежить настільки.

Якщо зізнаюся, тоді буде повний провал.

- Краще з тобою, ніж з охороною, - кажу, вся стискаючись.

Ми виходимо разом з офісу. Микита підтримує мене ззаду за спину. Чи то підтверджує, хто його наречена, чи то просто стежить, щоб ця наречена від приголомшення не звалилась. І таке бувало. І частіше всього через нього.

Всі мої найбільш ганебні випадки пов'язані з ним. Особливо один, коли я, ще школяркою, забралася до Микити в спальню.

Та тоді ми з Євою грали. Вийшло випадково, заблукала не туди.

Адже тепер мені доведеться опинитися в його особистих володіннях. А там і спальня, ох, там усе!

Питання щодо інтиму, підняти ні за що не наважуся. Микита посміється, у кращому випадку. У гіршому - вважатиме невдячною нахабою. Я не вірю, що можу такого чоловіка зацікавити.

Він же не Марк на всі мізки збочений.

Він мій герой! Він найкращий!

- Збирайся спокійно. Водій буде чекати. Потім напишеш мені, та хлопці допоможуть з речами.

- У мене не буде багато речей... - заїкаюся обережно, натикаючись на пронизливий погляд синіх очей.

Просто не думаю, що надовго. Тиждень не більше. Бо я на це сподіваюся.

- Бери необхідне. З рештою розберемося. Подальші вказівки я тобі дам. І... Анжеліко, - у кінці моє ім'я звучить від нього особливо смачно, якщо так можна імена називати. - Хвилюватися не варто. Найгірше вже позаду.

- Сподіваюся, - стримано киваю.

Мені потрібно хоч трохи більше часу опанувати себе. Рудін певно вважає мене замороженою рибою. Запинаюся у словах, червонію, трясусь. Ну яка ж то дурненька. Наречена-дурненька. Оце вже про мене!

Микита допомагає забратися на зручне сидіння у сріблястій машині. Туфельку ніде не загубила. І раптом мій гарбуз вже виглядає, як авто бізнес-класу. Та ще з особистою охороною і привітним водієм.

Ненадовго, Ліко. Не звикай!

У дорозі мовчу, дивлячись у вікно. Без Микити розгубленість відчувається все-таки більше. Він добре по поличках дає вказівки. Зазвичай, є його тільки рішення.

В якості нареченої, я б, можливо, навіть образилась. Але я ж так, на час для вирішення неприємностей. Що мені ображатися, сама винна. Те відео з сином ректора геть усе потопило.

Ой!

Підстрибую на сидінні.

Хлопці зі служби безпеки на мене повертаються.

- Все добре, - звітую я.

Насправді, очманіти взагалі можна!

Ми проїжджали повз моєї колишньої роботи, книжкового. Там вивіска змінилася. Написано великими літерами “Анжеліко, ми чекаємо на тебе!”

Уф-ф, це вже занадто для реальності.

Я пам'ятаю слово в слово, що почула при звільненні. На моїх змінах не злітали продажі. Єдине... акуратно розкладала новий товар. Залишала крамничку в чистоті. Напевно, до приходу Марка. Того дня я забула прибрати. Зате за камеру, трясця йому, не забула!

Без Микити не обійшлося, можна не сумніватися.

Але як він їх просив мене взяти? Чому вони погодилися? Хтось звільнився?

Якщо чесно, я не даю собі поки особливо радіти. Це мама моя, любителька мріяти про багате життя. Я знаю, як вона страждала після розриву стосунків з чоловіками. Тому вирішила всього домагатися сама.

Але книжковий... не найпопулярніша і грошова, але моя поки улюблена робота. Цій новині від Микити тішуся, не приховуючи. Там я не залишуся нікому винна. Буду подвійно на змінах прикладати зусилля. Аби лише тупі Царьки туди не заглядали.

Маму зустрічаю на купі розкиданих речей. З новою зачіскою. Веселою.

- От відчувала ж, що не просто пили чай, - махає на мене вказівним пальцем, а сама задоволена дуже-дуже. - Кращий з Рудіних тобі дістався. Вітаю, донечко! У житті ще так не раділа!

Навіть розплакалася від щастя за нас.

- Ма-ам, а якщо ми розбіжимося? - вже починаю готувати.

У мене летить верх від купальника.

- Ліко! Ти стала нареченою! Що за сумніви? Ану, покажи каблучку ближче, - торкається, придивляється. - Ну, могла й цікавіше бути для коханої мільярдера. Напевно, на весіллі подарує. Все одно треба фоткати. Мої дівчата з відділу все підошви погризли від заздрощів.

Мама робить кілька знімків каблучки на моїй руці.

Не знаю, куди цікавіше. Для мене вона, немов чарівна. Доторкаюся до прохолодного металу, і в пам'яті спливає, як Микита сам її вибрав. То на мені потренується в якості нареченого. Потім знайде вже справжню красуню наречену…

- Чого знову надулася? Хвилюєшься сильно? Хочеш, я його матері подзвоню?

Ой-ой. Терміново посміхаємося і махаємо закоханими крильцями.

- Нікому не дзвони. Микита попросив поки не повідомляти. Тобі раніше за всіх хотів зробити подарунок.

- Ух, який золотий з'явиться зять, - у мами ні краплі взагалі немає сумніву. - А хочеш, я раніше повернуся? Допоможу готуватися до весілля?

- Матусенько, відпочивай на весь свій подарунок. Ти ж так довго мріяла.

- О та-ак!!! Тепле Карибське море, екзотичні рослини, тур на все включено. Нарешті відірвусь на повну. І вам на медовий місяць теж потрібно вибрати що-небудь особливе. Накидаю потім варіантів!