Розділ 13

Чомусь з Анжелікою не в перший раз моє раціональне мислення поступається місцем раптовим бажанням.

Треба ж... вчора більше причин собі наводив. Потім довів заступника до нервової гикавки. Такого повороту він не очікував. Був упевнений, що я візьму на роль нареченої досвідчену Карину, а не просту студентку з копицею рудого волосся.

Ну що, з генеральним не сперечаються. Дмитро випив заспокійливі краплі. Здається, в нормі, або майже. І мені б не завадило чогось прийняти, та якомога міцніше. Хоч я і так сумніваюся у тверезості розуму. Ще недавно жив, працював і вважав довгу відсутність відпустки головною проблемою.

А тепер…

Грюкають двері, я прокручуюся на стільці вперед.

У мій просторий кабінет вперше потрапляє Лисичка. Нерішуче переступає з ноги на ногу.

Така юна в цих джинсах, спортивній кофті та зібраним пучком на голові. У сукнях і ділових костюмах виглядала трохи хоч старше. Подумалося, коли з розпущеним мідним волоссям, мені більше подобається.

Трясця!

Рудін, тобі повинен подобатися лише контракт з італійцями!

- Привіт, Анжеліко.

Першим, ясна річ, вітаюся.

У подруги сестри від розгубленості в очах тремтить жах. А за столом ми цілком тоді спокійно розмовляли. Невже таким страшним виглядаю?

Я теж у напрузі. Ситуація у нас... повне лайно, м'яко кажучи.

- Добрий… день, - ніжний голосок Анжеліки тремтить.

- Злякалася, чи що? - уточнюю навіщось, хоча все ж помітно.

- Трошки, - зітхає і смикає від хвилювання пальчики.

Мені б хотілося її заспокоїти…

Тільки поки майже нічим. Так, мої люди стежать, шланга буцають періодично. То таке довго тривати не може. На мій кожен хід, прилітає відповідь від Царьових і ворогів-конкурентів.

Хто знає, до чого їх чорні душі опустяться наступного разу?!

Трохи намагаюся розрядити обстановку. Підбираю правильні слова. Розпочати промову для мене не проблема. Але повідомляти про таке ось рішення, виявилося, тією ще задачкою на витривалість.

Якщо брати дізнаються, вони мені викличуть психіатра! А якщо батьки... так, терміново згадуємо італійців. Рішення прийнято. Пізно зриватися!

І в цю мить мозкового штурму, я ловлю на собі блукаючий погляд скромної Лисички. Не знаю, як пояснити, але вона на мене дивиться широко розкритими очима... нібито із захопленням. Так пильно, що навіть, забувшись, губи кусає.

- І як? Подобаюся нареченій? - більш безглуздого питання мій рот ще не задавав.

Зате яка реакція. Лисичка на місці підстрибує.

- Що ви... ти сказав? Пробач, не розчула.

Кхм-кхм. Тягнути більше нікуди. Скоро фуршет для співробітників.

- З сьогоднішнього дня ти моя наречена, Анжеліко. Відповідно, я - твій наречений... Обережніше, падати не треба!

Подальше на деякий час відбувається, як у затуманеній зйомці. Так, не сповільненій, а саме трохи не того. Анжеліка розумна дівчина, вона не приховувала шоку, але й не вередувала. Вислухала всі мої доводи. Та й... погодилася.

На фуршеті на честь святкування наших заручин, я разок було не зірвався. Крикнули "Гірко". Я обійняв наречену, і відчув, як у боязкої Лисички часто-часто сердечко стукає. Отже, обійшлися без палких поцілунків. Це ж тільки на час.

Ображати подружку сестри в мої плани не входить. Тільки рятувати. Сподіваюся, від себе не доведеться…

Повертаємося після фуршету в мій кабінет. Напої, фрукти і тістечка вже стоять на столику. Ліка на солодощах не затримується. Звичайно, я зрозумів, наречену розпирають питання. Багато питань. Треба відповідати.

Пропоную їй присісти на зручний диванчик. Сам займаю місце поруч на кріслі. Дистанцію тримаю. Контроль адже зі збоями останнім часом. Особливо на зеленооких лисиць.

Анжеліка опускає очі, дивиться не на мене, а на руки, складені на колінах. Ото вже не думав, що в якості нареченого буду настільки лякати. Багато жінок аж занадто бажають отримати зі мною шлюб. Навіть на хитрощі йшли, на кшталт фальшивих вагітностей.

- Питай все, що тебе хвилює? - пропоную я.

- Мене хвилює Єва... - звучить прямо з болем.

- Чим? Сестра знову чогось накоїла?

- Ні, не вона, а я... Вірніше, ми.

Хм-м, цікаво. Здається, якраз ще нічого такого. Пристойно поводився. Не рахуючи, доставку подруги сестри для фіктивних заручин. У голові, авжеж, суцільна вульгарщина.

- Єві можна сказати. Але без уточнення, що це на час.

- Боже!

Ліка хапається за почервонілі щоки.

- Тоді поки можна приховати, - а мені не звикати щось приховувати від рідні. - Можливо, наші проблеми вирішаться швидше. Зізнаємося потім і посміємося.

Докоряючий погляд зелених очей метнув у мене гостру блискавку.

- Мені складно буде обманювати. У нас не буває таємниць, ми дружимо з першого класу…

- Але зауваж, твоя ж подруга звернулася до мене. Отже, вона в будь-якому випадку в справі. Давай так. Єву бери на себе. Відчуєш, що можна відкритися, зроби це в безпечному місці. Моя сестра занадто гучна, коли дивується.

- Гаразд, я спробую… Але краще їй тоді і про фіктивність сказати.

- Ні, цього робити не треба. Почнете в універі обговорювати, збовтнете при комусь.

Я реально не можу ризикувати. Ну що я не знаю студентів. А там вже напевно ректор залучив на прослушку когось із своїх продажних шавок.

Анжеліка невдоволено хмуриться. Відчуваю, їй не сподобалася моя відмова. Могла б обуритися: "За кого ти мене приймаєш?!». Але не наважується, просто засмучена.

- Моя мама взагалі буде в шоці, - похитує головою.

- Вона в радісному шоці ВЖЕ. Побажала нам щастя і в дорогу збирається.

- Що? Мама знає?

- Еге. Непомітно від неї було б складно забрати тебе з дому.

Мабуть, краще дати моїй нареченій склянку води. Це у мене план за пунктами чітко спрацював. А у неї від здивувань волосся от-от з рудого перетвориться на червоне.

- Микито, але коли? Коли моїй мамі повідомили?