Розділ 10

Вихідний, а Єва наполегливо дзвонить з ранку. Сідаю на ліжку з розпатланою і поки ще важкою головою. Швидко намагаюся згадати, куди ми з нею збиралися? Чи є зміна в книжковому? І чому на стільці в моїй кімнаті звисає темно-зелена сукня…

Ой, лишенько!

А уві сні ж як спокійно жилося. Ну вітаю, реальність. Не звикай до спокою, Ліко!

Передзвонюю. Бо, ясна річ, поки думки в купу зібрала, виклик від подруги закінчився.

- Привіт, Ев, - прибитим голосом хриплю, після вчорашнього навіть горло трохи болить від стількох хвилюючих приводів. 

У моїй квартирі Рудін побував! Довірив свою дорогоцінну руку!

І цей ще чекав, підступний Царьок, щоб йому.

- Гаразд, пізніше підійду, - кричить комусь Єва, і перемикається на мене. - Все, я у своїй спальні. Можна тепер обговорити без зайвих вух. Зізнавайся, що у вас з Микитою сталося? Брат адже тебе підвозив. То що ви накоїти встигли?

Кулею зістрибую з ліжка. Краще холодного душу збадьорилась.

Зізнаватися? У чому саме?

Прикладаю пальці до губ, але навіщо... до чого цей жест. Ми ж не цілувалися. Той випадок, коли тебе ловлять на тому, чого не було. А думки відразу про це!

- Ево, поки ми з мамою наговорилися, ти вже була не в мережі. Хотіла сьогодні детальніше розповісти. Я ж писала тобі, як цей покидьок Царьов приходив з дружками. Ліз до мене лапами. Потім була бійка. Микита мене врятував! 

- Ну а як ще, він би не кинув мою найкращу подружку, - трошки її голос пом'якшується. - Що ви з Микитою накоїли далі, швидше кажи??? 

- Е-е... ми просто пили чай, - ковтаю недомовленість відчуттів, що виникали дивним чином на кухні.

І спільний огляд будівництва клініки поки не знаю, як пояснювати... Відвозив додому, то навіщо нам удвох було там залишатися.

- Гаразд, припустимо, ви пили чай. Але чому тоді Царьов з дружками бігали по зоопарку без штанів??? Як вони там опинилися? Вони тепер уже втрьох стали зірками у всіх новинах. З акцентом на сина ректора, звичайно ж, репортаж. Йому пригадали книжкову крамницю, тепер потягнуло до звірів. Називають збоченцем. І запитують, де чекати наступного разу?

Отакої...

Здивовано кліпаю.

- Ти впевнена, що вони туди не самі пішли?

- Еге, і з виряченими очищами тікали від сторожа з помічником у вигляді ведмедя? На приколи не схоже, знаючи, як боїться Марк свого татка. Та й за часом більше співпадає, що туди потрапили після пастки на тебе.

Стривайте... починаю пригадувати.

- Микита дав вказівку своїм людям, відвезти кудись хлопців подалі від мого будинку. Здається, щось таке ляпнув “до звірів”. Але він же не уточнював про зоопарк! Я навіть не думала…

- Ох, поки вирішували одне, втрапили в інше, - із занепокоєнням примовляє Єва. - Охоронці могли зрозуміти занадто прямо наказ. Уявляю, що почнеться тепер!

- Все буде добре. Тільки на краще, - це я вже її заспокоюю.

Один вечір з Микитою творить дива!

***

Шкода, що вихідні швидко закінчуються. Більше займалася навчанням, творчістю, готувала десерти за новими рецептами. В інший час базікала з подругою, або переглядала з нервовим здриганням новини.

З полегшенням поки можна відзначити - збочений Марк поки затих. Ані погроз від нього в повідомленнях, ані дзвінків, ані навіть з «букетами» не приходив. Начебто добре, але й тривожно. Знаючи, який хитрий гівнюк.

Микита теж не дзвонив... а я чекала. Навіщо? Сама не знаю. Перша набрати, авжеж, не наважилась.

Думала, раптом про щось захоче дізнатись. Але все важливе можна запитати у сестри. Єва в курсі всього, у нас не буває секретів... На цьому місці я завмираю.

Раніше подрузі давала більше подробиць. Ми ж такі базіки. Любимо все-все обговорити, посміятися або разом вигадувати, що далі робити.

Лише тема її брата... ну, чесно кажучи, викликає незручність.

І я ж нічого особливого не приховала. Подумаєш, дурні думки, дивні погляди, мурашки, коли він підтримував за спину, невеличка заминка в дорозі.

Зате за перев'язку руки детально розповіла!

Все, годі зайве вигадувати. Немає його, того зайвого (мені все привиділося!), тому моя совість чиста.

В універі Єва рада мене бачити. Марка поки що не зустріли. Сподіваємося, що він під арештом батька. Тільки мені ось пропускати не можна. Виконую пораду від командира рятувальників. Микита попередив, що приводу ректору поки давати не можна.

То й не даю.

Тоді чому викладач відмічає, ніби я зараз відсутня?

Після лекції підходжу і нагадую, що ось я. Давайте, відмічайте правильно. Роблю фото, так би мовити, фіксую, щоб потім не міняли назад.

- Хоча б вже не виключають. Твої минулі прогули від ректора зникли. Напевно, він якось по-іншому хоче натиснути, - ділиться міркуваннями Єва.

- Угу, без нього нікуди.

І тільки обговорили, як мене викликають у деканат. Єва проситься зі мною на розбірки. Та що я, з деканом і сама поговорю. Залишаю подругу чекати на мене в коридорі.

Заходжу в кабінет декана. Він не один. За його столом сидить злий і червоний ректор. Він теж темно-русявий, носатий і очища на викоті, як і синок. Цей ще й з типовими складками для вічно незадоволених людей.

- Залиш нас, потрібно поговорити зі студенткою, - махає ректор на вихід декану, як хлопчикові. Хоча той навіть старший за нього.