Розділ 8

Микита

Встигаю вчасно! Ще трохи і я б поїхав. Руки були вже на кермі. Задивився на руденьку. І тут з'явилися вони.

Навколо будинку вешталися, чи у вікна заглядали? Дідько їх розбере. Що один з трьох саме за Анжелікою, стало зрозуміло, коли до неї шулікою кинувся.

Ну яка з нього шуліка. З одного удару відкидаю настирливого йолопа. То він так, дрібна шавка, що уявила себе ватажком великих псів.

- Ти той самий шланг? - питаю, а він, крекчучи, піднімається.

- Що? Хто ти такий взагалі?

- Майстер з іржавих шлангів. Будемо вправляти. Якщо не дійшло тобі досі!

- За Ліку вступаєтеся? То вам же гірше буде! - шипить ця нікчема.

Дивіться, на бій кулаки піднімає. Я ж два дні без спортзалу. Енергії накопичилось стільки, що привід розім'ятися навіть вийде на користь. Закочую рукава.

- Микито Олеговичу, - окликають ззаду мої бійці.

- Займіться його друзями. Цей кадр зі шлангом візьму на себе.

Ні-ні, нікому не віддам його злісну червону пику. Пихкає, наривається. Найкраща вийде груша.

- Микито, будь ласка, не треба, - і Ліка хвилюється, смикає легенько збоку.

- Відійди на безпечну відстань. Дай нам з жалюгідним гівнюком ректора поговорити.

- Сам ти жалюгідний! - кидається шланг на мене. - Старий хрін. Ти їй в татусі годишся!

Відбиваюся. Хапаю за ногу бовдура, перекидаю через перила. Нехай політає.

То гаразд ще хрін, але чому я старий?!

Для татуся Анжеліки мені кілька років не вистачає. Може, через те, що не голився три дні. Сувора сорочка, краватку зняти забув. О, я нею навіть скористаюся. Запхаю в чиюсь дурну пащу.

- Мики-ито!!!

Реакція у мене швидка. Крик дівчини спрацьовує з першої літери. Так я встигаю смикнутись ліворуч, і уламок скляної пляшки тільки дряпає кисть. Не дивлячись на пошкоджене місце, у два стрибки хапаю за горло ректорського синка.

- На секунду залишити не можна. Зрозумів, любиш увагу.

Влучно вдаряю йому в око кулаком. Це щоб пам'ятав дядьку Микиту. Далі він давиться моєю краваткою. Ще трохи й наробить у штани на побаченні. Бо заплановане побачення вийшло зі мною. А я на дух не переношу довбонутих збоченців.

Біля сміттєвих баків змушую негайно шукати щурів у букетах. Не знаходить гівнюк! Ридає він, бачте.

Щось я не розрахував, і один бак на нього зверху перекинувся. Мої бійці дістають. Та тільки вже діловий Царьов з обмоченною ширінкою і блідий, як та фарба, що затвердили для стелі в операційній клініки.

Прикладаю до чола студента кулак і стукаю.

- Запам'ятай, шлангу. Ти більше не наближаєшся до Анжеліки. Ніде не підходиш. Заздалегідь намочуєш штани. Адже я доберуся до тебе. І до твого підступного татуся.

- В-відпусті-іть, - заїкається, ось і полікували зухвалість мажорську.

- Відвезіть цих трьох кудись до звірів, - навіть вигадувати нічого цікавого для таких відморозків не хочеться. - Так, і тачка там чиясь, теж з нею вирішуйте.

Все, відпускаю бійців. Зі мною залишається один тільки Сашко. Лізе до мене в салон, звідти стежить. Спостерігаю, як у багажник закидають недобитих студентів. На перший раз не добили, але я не завжди дарую життя по акції.

Де ж Ліка? Повертаюсь. Вона в декількох кроках від мене. У великих зелених очах стільки всього, але більше переляку. Долоньки доклала до щік. Така вона вразлива дівчинка.

Сподіваюсь, не шланга шкодує. Є у мене припущення погане, що він з нею зробити міг... ще й дружки неспроста підв'язалися.

- Злякалася? Ну йди до мене, - розкриваю руки.

Відчутно у стресі руденька. Підбігає, утикається носом мені в груди. Її сердечко так часто стукає, що в моєму відбивається відлунням. Гладжу по волоссю. Приємне на дотик, шовковисте.

- Ой, пробач, - отямившись, відскакує.

Тепер у ній більше збентеження. Ну це звичніше. Руда Лисичка часто рум'яна.

Щойно відскочила, і раптом сама хапає мене за руку.

- Кров є. Потрібно обробити скоріше. Хто знає, звідки там пляшка взялася.

- З ранку в клініку заскочу, - настільки не парюся терміновістю.

- Будь ласка, Микито, не можна тягнути. Раптом запалення буде. Ти мій рятівник, так добре провчив огидного Марка. Давай я хоча б оброблю тобі руку. Вдома все є. Навіть бинт!

- І чай?

Трясця, який чай?

Який бинт?

Чому мої ноги настільки бадьоро до чужого під'їзду прямують.

- Для тебе заварю обліпиховий. Він і лікувальний, і смачний, - обіцяє руденька, перестаючи трястися.