Розділ 6/1

Так вийшло, що приблизно пару років ми не бачились. І минулого року зустрілися на дні народження сестри. Пам'ятаю, як напружився. Хоча з чого, питається? Ну спіймав на сходах подругу сестри. Не вбив адже!

А вона... дуже змінилася. Кумедна лисичка раптом стала красунею. Вогняне волосся вже не настільки довге, але таке ж яскраве і блискуче. Пом'якшилися риси обличчя, губки бантиком не помічав, а потім чітко розгледів у схвильованій усмішці. Фігурка теж стала жіночною, набула спокусливі вигини, а дещо навіть помацати встиг. Коли рятував на сходах, ненавмисно схопився за її пружні сіднички і смикнув на себе. Силу не розрахував, ну буває ж!

Пам'ятаю, спостерігав за нею до кінця вечора. Руденька танцювала та веселилася з сестрою і спільними друзями. Все думав, якого дідька мене, наче струмом довбануло, коли підхопив дівчину на руки? Привиділося мені, чи що, приємне тепло і тонкий аромат чайної троянди…

Переконав себе, що привиділося. Це ж Ліка, подружка сестри. Та сама кумедна лисичка, що чхнула у мене під ліжком. Досі не розумію, що вона там забула.

До речі, тепер набагато більше питань!

У яскраво-зелених очах Анжеліки ще трохи й збереться озеро сліз. Але я чув, що вона не надто шкодує про вчинок. Тоді що? Соромно переді мною?

Єва з вмовляннями дивиться, щоб не тиснув на бідолашних дівчаток. Подумаєш, незаконно витягли частину інформації на роботі. Обробили, відмінно змонтували і зробили перегляди, про які мріють блогери.

- Ніку, ти можеш домовитися, щоб відео скрізь пропало? - запитує з надією сестра.

- Почистити спробуємо, але я не впевнений, що це допоможе. Будь-хто міг його завантажити.

Анжеліка зітхає.

- Єво, ти ж просила ще копати під когось?

- Єв, ну навіщо? - лякається подруга, прикладаючи долоні до грудей.

- Марк знає, де ти живеш і все про тебе. А ми майже нічого про нього. Як його притиснути, якщо не з'ясувати більше?

Ось що буває, коли у вихованні беруть участь відразу чотири брати. Євка нахапалася від кожного всякого.

Що стосується Ліки... вона горда дівчина. Як помітно, з міцним характером. І мені навіть шкода, що в ту мить не шукав в її магазинчику книгу. Тоді б шланг обов'язково виявився зламаним. Ректорський сопляк викликає у мене стійку огиду.

- Вирішуємо так, - вдаряю долонею об стіл. - Я почну з'ясовувати, буду тримати вас у курсі. За три дні проблема вирішиться. Упевнений, пара дзвінків, і неприємності швидко забудуться.

- Микито, дякую! Дякую тобі безмежно! - знову дякує руда, і так щиро, як ніби я поступився їй кріслом у власному кабінеті.

То вже ні, крісло тільки моє!

Єва активніше реагує. На шию кидається, чашку із залишками кави перекинула. Ще трохи обговорюємо всі зальоти дівчат. Майже ніяких, крім головного. Дивно. Ми з братами студентські роки проводили набагато цікавіше.

- Ніку, а ти нас підвезеш додому? - Єва плекає оченятами.

- Якщо треба, водій мій підвезе.

У мене ж проект. Комп навіть повністю не вимикав. А там графіки, цифри очікуваного прибутку від італійців у дев'ять нулів.

- Гаразд, нехай водій. Він мене і минулого разу підвозив. І я про нього знаю більше, ніж як справи у старшого брата, - насуплюється Євка.

Анжеліка сумними очима втупилась у вікно. Пильно, напружено. Трохи трясеться, хоча тут не холодно. Роки перемовин з людьми розвинули у мене чуття на очікування. Так ось, вона не чекає від мене нічого. Здогадалася, що я хочу від них позбутися. І впевнена, що й з обіцянками допомоги - теж кину. А дякувала, ну для ввічливості, бо перед подругою буде незручно.

Що ж мої графіки?

Завтра повернуся до них. Задовбали вже. І кава більше не лізе!

- Гаразд, особисто вас підвезу. Треба відволіктися, провітритись. Ну, чого сидимо?

Дівчата ошелешено підхоплюються з місць. Єва зраділа. Її подружка напружилася. Про себе краще промовчу. Божевільний вечір сюрпризів досі триває…