Розділ 4/1

Хапаюся за голову. Хто в цю маячню здатний повірити?!

Є такі. Моя матуся!

Бо вона так довго чекає на багатого чоловіка або мені забезпеченого нареченого, що сприймає бажане за дійсне. Але заміж її поки не звуть. Заможні коханці виявляються в результаті сімейними. Оце лише я з'явилася від раптового кохання до простого хлопця. Батьки рано розійшлися. Тато не тягнув на високі запити. Швидко одружився потім на подрузі дитинства. У нього давно своя сім'я, діти. Про мене повністю не забуває, дзвонить іноді та надсилає подарунки раз на рік.

- Подобається? - мама киває на розкішний букет червоних троянд.

Подарунок від Марка виглядає й, справді, вражаюче. Свіжі троянди разом з кошиком, бутони ніби щойно розкрилися. Але дивно… аромат не квітковий. Неначе квіти чоловічими духами рясно окропили.

- Угу, гарні. Заберу до себе в кімнату. Мам, але ти взагалі не налаштовуйся. Марк мені не подобається. Він пихатий бовдур і рідкісний бабій.

- Ой, я тебе благаю. Як такий хлопець може не подобатися! Тебе він називав особливою перлиною. Нагуляється коли-небудь. Зате з такою сім'єю поріднимося!

Чекаю, поки мама зачиниться у себе та почне обдзвонювати подруг. Новини у неї пречудові. А у мене жахливі, якщо що. Зізнаюся трохи пізніше у всьому, як є. На розбірки сил вже немає. Зараз важливіше розібратися з подаруночком.

Авжеж, на відміну від мами, у найщиріше кохання мажора не вірю.

Біжу з букетом у двір до сміттєвих баків. Там перевіряю кожен бутон. Рву упаковку, ріжу кошик. І на самому дні знаходжу…

"Я знайду тебе скрізь, руда. Повзи відразу до мене, щоб не перетворитися на ось це».

Записка, а під нею дохлий ЩУР!

Фу-у, давлюся нудотою. Швидко позбавляюся від подарунка. Відчуття, що мене вивернули навиворіт і штовхають до гидотського царька приповзти.

Не дочекається пика цапина!

Тепер зрозуміло, навіщо він бризкав на квіти духами. Завтра б нічого не допомогло. І мамі вже не показати. Якби при ній дістала щура, а так вийде, що принесла з вулиці. Та й як діставати? Не лізти ж мені заради цього в смітник.

Біля під'їзду розумію, що викинула разом з букетом ножиці. Ще те, що реву, все обличчя мокре. З роботою і універом доведеться прощатися. Але син ректора і мою адресу знайшов без зусиль!

Наступного дня нікуди не йду. Мамі кажу, що захворіла. Чекаю, поки вона на роботу піде, і валяюся, дивлячись в стелю. Час від часу відволікають дзвінки. Марк з різних номерів дістає.

Цікавиться, як мені квіточки? З натяком, що це, дійсно, поки що «квіточки». Бо незабаром кінець мені прийде.

Негідник вимагає сьогодні зустрітися, а то він загляне в гості з новим букетом. Блокую, лаюся. Потім взагалі вимикаю звук в телефоні.

Ближче до вечора вибираюся з ліжка трохи поїсти. Тільки нічого, крім чаю, не лізе. Перед очима злюча фізіономія Марка. Що вже будь-який апетит геть вбиває. І так би я довго ще похмурою тінню бродила, але помічаю від подруги багато пропущених дзвінків і повідомлень "Терміново вийди на зв'язок!"

- Єво, привіт. Не можу сьогодні розмовляти, хочу відпочити, - швидко випалюю, збираючись так само швидко прощатися.

Ну справді. Набридло її напружувати проблемами. За вчорашнього щура навіть скаржилась. Єва через це намагалася сина ректора переконати, начебто вона одна злила відео. Не допомогло, звісно ж. Марк адже знав, де його знімали, і що роздягався там тільки для мене без свідків.

- Нема коли! - мало не оглушує гучністю.

- У сенсі? Не працюю, не вчуся, часу вагон, - гірко всміхаюся.

- Ліко, ти нормальна?! Ламати життя через примхи гівнюка?

- Мама його називає моїм нареченим. Вважає, нам пощастило нарешті.

Подруга охає в слухавку.

- Розберемося без твоєї мами. Тільки вже не удвох…

- Не зрозуміла?

- Лікусю, ти тільки не відмовляйся. Ми ж удвох Царьова прославили. В універі навіть перевірки почалися через це. Марка негайно потрібно зупинити!

- І? Наймемо кілера для компанії?

У мене виривається нервовий смішок.

- Мій брат нам допоможе. Він зміг би розібратися і заткнути ректора разом з синочком. Вони ж не дадуть тобі життя.

Ем-м... зважую ймовірність такої допомоги. У Єви четверо братів.

- Але Ваня ж у лікарні працює. Звідки він знає ректора?

- Ні, не Ваня, - відкидає варіант з молодшим із братів.

Якраз Іван до нас був завжди ближче за всіх. Він веселий і ганяє на байку. З можливостями своєї сім'ї, він міг займатися б чим завгодно. Будь-який бізнес відкрити. Ні в чому собі не відмовляти. Але він вибрав лікувати людей.

- Тоді Демид? Звісно, він же адвокат, - згадую про одного з середніх братів.

Серйозний, відповідальний, занудний трохи.

- Дему навмисно не говорила. Він буде все за законом робити. А раптом нам порушити доведеться, - міркує подруга, готова до всього.

- Отже, Костя.

Він азартний, скажений і знайомий з кримінальним світом. Якщо упреться в щось, нічим вже не зупинити. Самий нестерпний з братів.

- Ліка-а, не хвилюйся, - знову заспокоює. - Я звернулася до Микити. Хотіла до Кості, але він зараз сам по вуха у проблемах. І у нього з'явилася дружина, ну я розповідала. Микита погодився нам виділити годинку. Не відразу, але ... - зітхає, - я змогла великого боса умовити. Справжню причину він ще не знає.

- Ні, Єво, не треба!

Подумки додаю... тільки не Микиту.

Він найстарший, грізний, недосяжний. Занадто крутий і серйозний. Неймовірно привабливий чоловік. При ньому я гублюся завжди. З шаленим Костею і то ніякого хвилювання. Хоча він частіше за всіх мене обзивав.

У тридцять шість Микита створив уже цілу імперію. Ну куди йому наші дрібні неприємності? Подумаєш, подрузі сестри від мажора влетіло. Гора не спускається до дрібних камінчиків.

Микита посміється, або лаятися почне, що його відволікають від справ набагато важливіших.

- То треба чи ні, пізно вирішувати, - подруга ні в яку не слухає. - У тебе є година на збори і час на дорогу до кафе. Ми зустрінемося з ним біля офісу. Гірше все одно вже не буде. Тільки, дивись, не спізнюйся. Микиту дратує непунктуальність.