Розділ 3/1

Пізній вечір, а Єва прилетіла до мене. У телефонній розмові не стримувалась. Навіть розплакалася від безсилля. Ну що ми йому зробимо, справді? Царьова відмажуть завжди!

- Фу, який же мерзотник, - реакція подруги на перегляд вирізки з камери.

- Завтра мені в книжковий не треба, там не знайде, - вже вигадую заздалегідь, чим себе заспокоїти.

- Постривай, в універі його пика точно з'явиться, - забирає надію прожити хоч один день без стресу.

Так, нахабний мажор не відчепиться. А у мене вже нерви здають.

- Перефарбуватися може?

- Ліко, не варіант, - махає темноволосою головою подруга. - Ти ж не перестанеш тоді бути природною руденькою. І раз він забився з друзями, то вже перед ними більше вистрибує зі штанів. Гордість зачеплена, бачте.

- Поспівчувати треба?

Б'юся головою об стіл.

- Пропоную його озвучити, а то не чути гівнюка. Зараз накидаємо написи, як ніби він сам себе коментує. Трохи полегшає, Лікусь. Напишемо там всякого.

Все, Єва вже потирає ручки.

Ми навчаємося на четвертому курсі, факультет графічних дизайнерів. Добре володіємо потрібними програмами. Вставити написи? Ой, та взагалі не проблема.

Беремося за справу. Озвучуємо, не шкодуючи фантазії. Марк називає себе там збоченим мудаком, тупим самцем і нікчемою без татка. Показує під штанами “господарство” і думає - навіщо йому приробили іржаву шлангу? Так розхвилювався, що цим самим "шлангом" зніс на полицях книги.

- Фільм навіть можна знімати, - регоче подруга.

- Глядачів пошкодуй, - і я підбадьорилася, більше плакати не хочеться.

Переглядаю і хіхікаю. Тепер все на своїх місцях. Зрозуміло і логічно!

Далі думаємо, як його притиснути за те саме місце, яким пишався. Бажано, щоб десятою дорогою мене обходив.

Варіант з татком-ректором шукаємо. Але чи дивиться він особисто пошту? Сумніваємось. Видалить, та й все. Максимум гарчатиме на сина.

- Потрібен ризик на розголос, - міркує подруга, похрускуючи печивом. - Ректору не сподобається, якщо Марк його зганьбить. У нього родичі у верхівці міста. Царьови трясуться над репутацією. Гівнюк це знає, не зовсім же дурень.

Ще думаємо, і мене осіняє…

- Давай закинемо на головний канал універу в запропоновані публікації. Зробимо скрін, а потім видалимо?

- Геніально! - аж підстрибує на стільці. - Завтра покажемо Царьку, де його безсоромна пика може опинитися. Там понад триста тисяч підписників. Усі студенти, викладачі, керівництво. Він сто пудів перелякається!

Беремося за справу. Задоволені. Весело перемовляємось. У-у... жага помсти горить!

З ноутбука закидаємо компромат. Натискаю на скрін. Ну відмінно ж.

Мене кличе мама з коридору. Запитує, чому ми так пізно зібралися. Вона приїхала після зустрічі з подругами. Пояснюю, що готуємося з Євою до іспиту, вона переночує у нас. Пізно адже туди-сюди ганяти через місто.

Мама ніколи не заперечує проти Єви. Називає гідною подругою. Тільки в її розумінні не особистісні якості важливі, а дещо інше...

Повертаюсь. Єва сидить якась напружена, почервоніла, махає моїм конспектом на обличчя.

- Ти чого, Ев?

- Тут це... тільки не падай…

- Ну що? - підходжу ближче до столу.

Начебто все на місці. Стеля, стіни, подруга, фіалка на книжковій полиці. Нічого змінитися за три хвилини адже не могло.

- Наш запропонований пост опублікували на п'ятій секунді, - приглушено каже. - Я натиснула видалити, а він хоп… і там ось.

- Та не може бути. Вони мінімум тиждень тримають, перевіряють і не всіх беруть, - згадалися історії однокурсників.

Заглядаю на канал університету. А там реально відео з нахабним альфа-самцем опубліковано. Неначе чекали й швидше схопили, не дивлячись.

- Боже, відразу двісті переглядів! - скрикую і смикаю на себе ноутбук.

- Вже двісті п'ятдесят шість! - навалюється зверху Єва.

Ми шукаємо, як видалити. То все нерви, а зрозуміло ж - тільки адміністратор видаляє.

Кидаємо повідомлення з різних акаунтів про помилку. Просимо швидше пост видалити. Додаємо скарги на жахливий контент. Шукаємо, де знайти адміна. Дарма. Нічого не допомагає. До завтра, принаймні.

Тим часом... понад півтори тисячі переглядів. У коментарях студенти регочуть, розбирають на меми.

- Закриваємо і забуваємо, - Єва відбирає у мене ноутбук. - Вони випадково його опублікували. До ранку схаменуться і видалять. Ми прокинемось, а там вже чисто.

- Сподіваюся, далеко не піде, - втомлено зітхаю.

Ох, як ми помилялися!