Розділ 3

Два тижні тому…

- Чуєш, годі ламатися, - нахабно вимагає Марк, лякаючи покупців у книжковій крамничці.

- Якщо ти хочеш купити книгу, тоді вибирай. На інші питання не відповідаю, - даю зрозуміти, щоб взагалі відвалив.

Марк Царьов - окремий вид збочених нахаб. Розпещений мажор, улюблений синочок ректора мого універу і вважає себе (ясна річ!) королем. А королям відмовляти не прийнято.

Ну як я посміла не повестися на його чорняві очі та звичку хапати дівчат за дупи. Багатьом з наших, до речі, подобається.

Грюкають двері за останнім з відвідувачів. Ніхто нічого не купив. Пройшлися, подивились, наслухалися грубощів Марка. Мені подобається тут підробляти після навчання. У затишному світі книг і моїх улюблених коміксів. Тільки трапляються всякі бовдури нетямущі. Хочеться і жорсткіше назвати.

Марк тим часом проходиться уздовж стелажів. Він не хитається, але запах міцних напоїв відчула. Фу, який же він. Повертається з їдкою усмішкою.

- Придивився і вибрав.

- Що саме?

- Тебе, Ліко, - тицяє пальцем. - Купую тебе!

- Марку, це вже не смішно!

Відбігаю від дурня до прилавка. Місце для схованок не найкраще. Та не кидати ж касу і зал.

- Я і не жартував, руда, - наздоганяє в два стрибки. - Набридло, що ти корчиш з себе недоторку. Сама поміркуй, кому ти потрібна? Хто буде тебе домагатися, коли повно дівок веселіше і набагато поступливіше? Подумаєш, фігурка і личко нічого. То цього замало!

- Якщо мало і я нікому не потрібна, навіщо причепився? - підтискаю губи.

- Зрозумів, що у мене були всякі, а природнього кольору рудих ні. І тут ти така мене зачепила біля входу. Забився з друзями, що ти стрибнеш до мене в ліжко в той же день.

- Угу... так і стрибнула, - відводжу погляд на приємне - новеньку колекцію коміксів у центрі залу.

Суміш образи і огиди вже просто зашкалює. У сина ректора взагалі немає гальм, чи що?

Як з'ясувалося далі, все-таки ні.

- Руда, не доводь мене. Закриваєш книжкову будку, - це він так на наш сучасний магазинчик. - І ми йдемо разом гуляти до ранку. Скільки треба кинути в касу, я чикну карткою.

- Ні, Марку! Краще мені не вийти ніколи звідси, ніж хоч один вечір провести з тобою!

- А-а... ось воно що, злісно зіщулюється.

У наступну мить різко перегинається через прилавок і боляче хапає за плечі. Сильно натискає, залишаться синці.

- Не раджу зі мною гратися, дівчинко. Мені нашептали все про тебе. І я навіть в курсі, що стану першим. Лестить, дідько забирай, - жахливим перегаром дихає мені прямо в обличчя, змушуючи від страху тремтіти.

Намагаюся не показувати переляканий вигляд.

Царьов адже цього і домагається. Сама не пішла. Залякати і взяти будь-яким чином.

- Відпусти, я подумаю, - навмисно так кажу, щоб його пика не лізла до мене цілуватися.

І спрацювало.

Відходить на крок від прилавка. Задоволений герой. Переможець дівчат.

- Не пошкодуєш, руда, - скидає куртку, піднімає м'язисті руки. - У мені багато чого дівок манить. А в ліжку я відпалювати люблю. Ніхто не скаржився!

Поглядаю на двері. Може, хтось увійде з міцних чоловіків. Попрошу прогнати геть цього запалювача. Щоб йому ще прищемили збочений хвіст.

- Сумнівно, - кривлюся. - Всім не догодиш. На що ти їх заманюєш, мені цікаво?

Я ж просто час тягну до появи порятунку.

Його тверезого складно витримати, а зараз то тим паче розійшовся.

- Покажу, тобі сподобається, - обіцяє, цьмокаючи повітря, як ніби мене.

Та... скидає на підлогу джинси, а за ними тигрові боксери.

Бідні мої очі!

Швидше закриваюся рукою.

Встигла побачити його,... ну воно там велике, навіть колом стирчало. Переглянутий фільм жахів на вихідних, переходить у розряд легкої комедії. Ось де трапляються справжні жахіття. Не відходячи від робочого місця!

- Так-так, Ліко. Ти дуже заводиш мене. Доказ є. Готовий, все для тебе! - розуміє по-своєму цей бовдур.

Нервово смикаюся. Ніхто не заходить. У нас книжковий, а не продуктовий. Мертві години звичайна справа.

Ну що ж. Переходимо до плану Б.

- Сьогодні точно не вийде, Марку. Я ще повинна прибрати у крамниці та вкласти спати трьох маленьких братів. Потім допомогти мамі до середини ночі ліпити на всю сім'ю вареники. Без мене вони не впораються, - і жалості трошки в голос додаю.

- Дурня якась, - він морщиться, тре очі. - Щось залетіло в лівий, мутно і в правому. Гаразд, сьогодні відшила в останній раз. Інакше я завтра сам прийду до вас укладати братів із варениками.

Абияк натягує назад боксери з джинсами. Продовжує терти очі, не дивлячись, куди пре. Перекидає стелаж з найдорожчими коміксами. Відмахується від них і завалює всю полицю з детективами. Поки до виходу дістався, половину крамнички розвалив.

Пф-ф! Ненавиджу!

Ось тепер я випускаю всю злість, яку тримала ледве-ледве. Марк Царьов доволі міцний бугай, я б одна з ним ніяк не впоралась. Відбиватися книгами? Ні-ні-ні. Шкода, раптом постраждають об його тупу голову.

Збираю розкидані товари. Складаю назад, як годиться за розкладкою. Лаюся і міцно лаюся. Ну дістав! Що хоче, те й витворяє. Упевнений, що ніхто не дізнається потім.

Як раптом я згадую про камеру. Вона у нас одна. Показує в радіусі від прилавка до виходу. На далекі стіни з боків обіцяють поставити, але все ніяк. Місце тут малоприбуткове, тож не поспішають.

Відпускаю парочку покупців на канцтовари та навчальну літературу.

Повертаюся до комп'ютера. Виводжу на нього показ камери. Відмотую, знову лаюся. Далі (під впливом тигрових боксерів і того що під ними!) копіюю частину з нападом на мій прилавок до виходу звідси альфа-самця.

Перекидаю до себе на пошту. Всі файли, що відкривала і зберігала, там видаляю. Поки не вирішила, як цим скористатись і захиститися від сина ректора.

Як-як... подрузі покажу. Нехай побачить пихатого дурня у всій красі. Разом вигадаємо йому покарання.

***

Будемо карати сина ректора?))