Глава 8

Мені не сидиться на місці. 

Я то підходжу до вікна й визираю на подвір'я, то повертаюся на ліжко й лежу, витріщаючись у стелю. 

Руслан досі не прийшов.

Ні, я знаю, що навідріз відмовилася від його пропозиції, але ж він мав спробувати мене вмовити, а не зникати ось так. 

Не здивуюся, якщо зараз десь у номері з Христиною розважається. 

А мав би мене благати погодитися працювати на нього. Компенсувати все те, що я через нього втратила!

Важко зізнатися, але він має рацію. Стати співробітником його компанії - рівносильно відчинити двері у світ перспектив. І хоч я шалено обожнюю займатися організацією весіль, хочеться чогось серйознішого. Більшого. Тому що я здатна не тільки квіти для оформлення банкетного залу підібрати. 

Не витримую, збираюся піти на пошуки новоспеченого чоловіка, але застигаю посеред номера з телефоном у руках. 

На екрані висвічується «Тато». 

Серце пропускає удар. 

Стає страшно. 

Він про все дізнався? 

Збираюся з духом, щоб відповісти. 

Тисну прийняти виклик і мружуся, чекаючи на гнівну тираду від батька, але замість цього чую спокійне: 

- Нікусь, привіт, а ти де? Я стукаю у двері стукаю, а ніхто не відчиняє. 

Я видихаю. 

- Тату, я не вдома зараз. 

- Тільки не кажи, що знову у свій вихідний працюєш. 

- Ні-ні, за місто поїхала. Відпочити на кілька днів. 

- Ось як, - вимовляє задумливо. - А я на дачі був, овочів привіз тобі, картопельки. Я тоді своїм ключем квартиру відчиню і залишу все. 

- Та-а-а-ату, - протягую, - ну навіщо ти знову торби такі тягаєш? У мене ж супермаркет під будинком, там усе купити можу. 

- Не вигадуй. Тим паче в тебе на машину кредит ще не виплачений, треба економити. 

Хочу сказати, що на овочах не багато-то заощадиш, особливо з огляду на те, як часто я вдома їм, але не хочу засмучувати батька. Я і так уже завинила. 

- Дякую, тату. Мені потрібно бігти, у мене тут СПА-процедури і все таке. Подзвоню тобі, як додому повернуся. 

- Добре, донечко. Тримай мене в курсі, якщо щось потрібно - одразу ж дзвони. Тато примчиться на допомогу, ти ж знаєш. 

- Дякую. 

Зім'ято прощаюся і відключаюся. 

Аж від серця відлягло, що батько не в курсі останніх новин. 

Рішуче виходжу з номера і спускаюся на перший поверх, гадки не маючи де шукати Вольцева. 

Але шукати його не доводиться. 

Він у фойє готелю. Сидить із ноутом у кріслі, п'є каву і працює. 

При моїй появі відривається від екрана, проходиться по мені поглядом, усміхається якимось своїм думкам. Відкладає вбік ноутбук. Вимовляє з нотками сарказму:

- Бачу, ти нарешті дозріла на розмову. 

- Заспокоїлася, ти хотів сказати? - теж не стримую себе, відповідаю колюче. 

Іду до нього, влаштовуюся в крісло навпроти. 

- Думаю, я маю право висловити свої емоції. 

- Що ж, так і бути, можеш висловлювати їх, - усміхається він. Його забавляє це все. 

Але коли переходжу до головного, він одразу ж втрачає безтурботність і стає серйозним. 

- Твоя пропозиція з роботою дуже приваблива. Особливо з огляду на те, що я навряд чи зможу влаштуватися навіть у найубогіше весільне агентство. 

- Але? - він піднімає брову, чекає моїх аргументів проти. 

- Але якщо ти влаштуєш мене до себе, до мене буде підвищена увага. За моєю спиною будуть пліткувати і розносити чутки. Одні даватимуть мені поблажки й догоджатимуть, інші - дорікатимуть, що влаштувалася по-блату. А я хочу приходити на роботу, відпрацювати день і піти додому зі спокійною душею. 

- Цікаво. Зазвичай жінки зв'язуються зі мною, бо не хочуть працювати. А ти навпаки. 

- Не час для дурних зауважень, - дратуюся. - Загалом, не міг би ти просто допомогти мені з роботою, але не в себе в компанії? - кажу вголос те, до чого дійшла за ці кілька годин роздумів. - Усе ж таки ти став причиною мого звільнення, а мені потрібно за щось жити. 

Дивлюся вичікувально на РУслана. Він розслаблено відкидається на спинку крісла, не відводить від мене вивчаючого погляду. 

Я чекаю. 

Занадто довго, як на мене. 

- Ти цікава дівчина, Ніка. Інша на твоєму місці зажадала б у компенсацію велику суму грошей. А ти - хорошу посаду. 

І перш ніж я встигаю заперечити й обуритися, Руслан застережливо змахує рукою і продовжує: 

- Але де в чому ти не права. По-перше, будь-яке весільне агентство забере тебе з руками і ногами. Дружина Вольцева це як безкоштовна рекламна компанія для них. По-друге, у моїй компанії тебе ніхто не знає в обличчя. Усі весільні фото було видалено, у твоїх соцмережах немає жодного знімка крупним планом, здалеку обличчя розгледіти складно. У нас різні прізвища зрештою. Адже логічно, що якщо ти вийшла за мене заміж, значить стала Вольцевою. Тому поки сама не захочеш афішувати свої стосунки з генеральним директором - ніхто ні про що не дізнається. До того ж, хто взагалі припустить, що моя дружина замість шопінгу і СПА обрала роботу?