Глава 5

У мене закінчилося молоко, саме тому я виходжу з квартири. Інакше просиділа б увесь тиждень під замком. 

Штовхнувши скляні двері й вийшовши на вулицю, одразу ж помічаю у дворі натовп людей. Але нічого не підозрюю доти, доки не лунає гучне: 

- Це вона! Вона!

Усі погляди різко звертаються в мій бік.  

Нехороше передчуття змушує серце шалено битися.  Я намагаюся охопити поглядом раптово вороже налаштований натовп і намагаюся зрозуміти, що саме я пропустила, доки перебувала в депресії та переживала своє маленьке нещастя. 

Репортери з камерами і мікрофонами, немов зграя хижаків, готова накинутися на здобич.

- Як ви можете спати ночами, знаючи, що зруйнували чуже щастя? - кричить одна з жінок, прориваючись крізь натовп.

- Це правда що ви спокусили Руслана Вольцева прямо перед весіллям і змусили розірвати його заручини з Мальцевою? 

Я намагаюся щось сказати, захиститися, але слова застрягають у горлі. Мені здається, я зараз впаду на землю від напруги і страху. 

Мене обступають з усіх боків, не даючи ні пройти далі, ні повернутися в будинок. Як вони взагалі дізналися де я живу? 

- Гей, ти, як ти посміла образити нашу Веронічку? - кричить якась фанатка Мальцевої з натовпу, а потім у мене щось летить. 

Огризок від яблука потрапляє мені прямо в груди і залишає пляму на білій футболці. 

Я не розумію що відбувається і за що вони так зі мною? 

Що за дурні чутки? Хто взагалі їх розпустив?  І головне - як Вольцев цього допустив? 

- Вибачте, ви щось плутаєте, - намагаюся відбитися від цікавих поглядів, але нічогісінько не виходить. Шум наростає, слова перетворюються на нерозбірливий гомін.  У мене перед очима все пливе, я вперше в такій ситуації. Мені тепер що - переїхати доведеться? 

І тут усе відбувається як у якомусь романтичному фільмі. Немов із нізвідки з'являється Він - Руслан Вольцев. 

У бездоганному чорному костюмі, з укладеним волоссям і акуратною щетиною. 

Його темні очі зустрічаються з моїми, і я відчуваю, як світ навколо мене похитнувся. А ще чомусь приходить упевненість, що він усе вирішить. Інакше навіщо він тут?

Його охорона розштовхує людей, відбирають у репортерів камери.  Руслан хапає мене за руку і тягне за собою до припаркованого поруч позашляховика. 

Я навіть не помітила, в який момент він приїхав.

Його впевненість і сила трохи заспокоюють мене, і я механічно йду за ним, поки його охорона рішуче розганяє людей навколо нас. 

Ми підходимо до його чорного автомобіля, він допомагає мені забратися на переднє сидіння, потім обходить машину і сідає за кермо. Запустивши двигун, він м'яко вирулює з натовпу, який здається вже не таким грізним, як раніше. Сидячи поруч із Русланом, я відчуваю, як напруга покидає моє тіло.

Світ навколо здається вже не таким загрозливим, а серце поступово заспокоюється.

- Що це було? - запитую хрипло. 

- Моя колишня постаралася. Зайди до неї на сторінку і все зрозумієш, - вимовляє холодно, не відриваючи погляду від дороги. 

Я так і роблю. 

І від прочитаного мені хочеться заритися з головою під ковдру. 

Кілька постів Мальцевої про те, як я нахабно відбила в неї кохання всього її життя. Придумана історія виставляє мене мисливицею за грошима, безсовісною, безсердечною і підлою дівкою без моральних принципів. 

Кров у венах закипає. Так жахливо я себе ще в житті не почувала. І найгірше, що мої рідні та друзі з легкістю можуть це побачити. Не так вже й магато в нашому місті Веронік Сонечок. Прізвище занадто рідке, щоб не подумати про мене.

Я дуже зла.

І злість моя зараз спрямована прямо на чоловіка, який сидить поруч. 

- Як ти це допустив? Ти ж із такою впевненістю заявляв, що жодних проблем не буде! - запитую з докором у голосі, забувши про всі формальності між нами. 

- Звідки мені знати що у вас жінок у мізках? - злиться у відповідь. Теж підвищує голос. - Чи ти думаєш я від щастя палаю від того, що став центром скандалу та пліток? 

- Усе це від самого початку було поганою ідеєю, - підсумовую я. - Це нерозумно: сподіватися на те, що одружившись на очах у купи людей з іншою жінкою, ця інформація не вийде за межі банкетного залу. Зрештою ти ж на виході не відбирав у гостей їхні телефони! - заводжуся ще більше, бо не можу повірити, що я й справді могла потрапити в таку ситуацію. 

- Пристібнися. 

- Що? 

- Пристебни ремінь безпеки, цей звук дратує. 

Тільки зараз помічаю, що в салоні без зупинки лунає противний писк. 

Смикаю за ремінь. Роблю глибокий вдих, але заспокоїтися не виходить. 

- Куди ми їдемо? - запитую, опускаючи скло, бо дихати нічим. Усередині машини я просто задихаюся.

Чи це через гнів, спрямований на Вольцева? 

- Не знаю, треба все добряче обміркувати, - втомлено відповідає він, і я різко переводжу на нього погляд.