Глава 3

Усе відбувається ніби не зі мною. Не я зараз розрізаю весільний торт і не в мене щойно була близкість із чоловіком, якого я вперше в житті бачу. 

Це гризе мене зсередини. 

Але я заспокоюю себе тим, що я доросла жінка. Випадкові зв'язки на одну ніч у двадцять першому столітті не така вже й рідкість. Тим паче з таким чоловіком як цей. Тим паче після жахливого розставання з колишнім хлопцем, який вимагав назад усі подарунки, включаючи  мій телефон. 

Довелося дістати сім-карту з нього і віддати цьому скупердяю. 

Скошую погляд на новоспеченого «чоловіка». 

Той поводиться як справжній щасливий наречений. 

І ні поглядом, ні жестом не видає те, що сталося між нами кілька хвилин тому. Натомість я готова згоріти від сорому. Відчуття, немов кожен у цьому залі знає, що щойно відбулося прямо у туалеті. 

Нарешті в небі вибухають різнокольорові феєрверки, що стає фінальною крапкою в сьогоднішньому дні. 

Дивно, але дехто навіть не зрозумів, що наречену підмінили, натомість інша половина гостей дивилася на мене так пильно, що мені в якийсь момент захотілося вибігти із залу і сховатися. 

Не знаю як все це пояснить своїм партнерам і друзям Руслан, на щастя, це не моя турбота. Головне - щоб мені заплатили за мою роботу. 

- Ходімо, - Руслан бере мене за руку і тягне до виходу з банкетного залу. Повз фонтанчик у дворі, прямо до масивних воріт. 

На нас чекає лімузин. 

Водій відчиняє дверцята, Руслан забирається на заднє сидіння за мною. 

- Поїхали, - командує. 

Я напружуюся. 

Про те, що буде далі, ми не говорили. 

Куди він мене везе? 

Запитати чомусь не наважуюся. 

Мені взагалі шалено ніяково дивитися чоловікові в очі, після того що між нами відбулося. 

Що він тепер про мене думає? Що я легкодоступна дівчина, ласа на багатих красенів? Що побачила перед собою шанс і вирішила будь-що змусити його цей шлюб перевести з фіктивного в справжній? 

- Не забувай, що ти підписала угоду про конфіденційність. Хоч це все й було лише виставою для гостей і насправді ми з тобою не одружені, не варто намагатися шантажувати мене цим. Зрозуміла? 

Від його тону збивається дихання. 

Це вже не той ласкавий і палкий чоловік, який так пристрасно терзав мої губи. Зараз він небезпечний хижак, який готовий перекусити горло своїй жертві. 

- Я не збиралася нічого робити. Ти... Ви... - плутаюся в займенниках. 

- Думаю, можемо перейти на «ти», - хмикає він. 

- Ти змусив мене це зробити. Усе що мене цікавить - моя оплата за послуги організатора весілля. З рештою розбирайся сам. Сподіваюся, ми більше ніколи не побачимося. 

- Я теж дуже на це сподіваюся, Ве-ро-ні-ка, - вимовляє моє ім'я повільно по складах, наближаючись обличчям до мого. - Інакше, я зіпсую все твоє життя. 

Це він так натякає на те, що якщо розбовтаю хоч комусь про сьогоднішній день - мені не жити. 

- Куди ми їдемо? - змінюю тему, бо від його погроз мурашки по шкірі повзуть. Мені зовсім не хочеться переходити дорогу небезпечній і впливовій людині, я волію жити своїм звичайним життям, плануючи відпустку двічі на рік і виплачуючи кредит за машину. 

- Побачиш, - вимовляє загадково і я напружуюся. 

- Гей, ми так не домовлялися, - пищу злякано я. - Я прикинулася твоєю нареченою, на цьому наш договір закінчено. Відвези мене додому. 

- Чого ти боїшся? - запитує, в його очах я помічаю насмішку.

Він знову занадто близько до мене перебуває. Губи всього за кілька сантиметрів від моїх. 

Руслан стискає пальцями моє підборіддя, тягне на себе. 

- Хіба все не сталося ще годину тому? То чого тобі боятися? Ніхто тобою вже не скористається. 

Я вириваюся з його захоплення, відверте глузування з його боку щодо моєї доступності б'є прямо в ціль. Моя гордість зачеплена. Але винна в цьому лише я. Піддалася так просто на чарівність красеня. Повірити не можу! 

Машина зупиняється і я видихаю. Мене привезли до мого будинку. Я від хвилювання навіть не помітила, що ми їхали знайомими мені вулицями в напрямку мого будинку. 

- Спасибі, що підвезли, - ціжу крізь зуби. Торкаюся ручки дверей, але тут же на мої коліна лягає паперовий пакет. 

- Це тобі. За незручності. 

Розгублено кліпаю очима. Тремтячими пальцями відкриваю пакет. Усередині нього кілька пачок грошей. Тут, напевно, стільки, що і кредит за машину покрити можна, і ще на одну таку вистачить. 

Але доторкнутися до них не наважуюся. 

Повертаю пакунок власнику. 

- Дякую, але я не потребую ваших подачок. 

Через ці гроші почуваюся подвійно використаною. 

Хоч і розумію, що це за моє мовчання і цей жахливо складний день, але під впливом емоцій у мене складається відчуття, наче мені платять за те що сталося у туалеті, а не за послугу нареченої.