П'ятий розділ. Її Світлість майбутня королева

Венрія, королівське місто, у своїй красі ні з чим не порівнювалося. Навіть столиця Ендаласії здавалася мені не такою розкішною. Хоча може тому, що до неї я звикла, а тут все було новим для очей. Невеличкі затишні будиночки та справжні маєтки, вкриті пеленою снігу, здавалися казковими. Усі заплутані широкі й вузенькі вулиці вели до ринкової площі в центрі містечка, а от там чого тільки не було. Здалося, що всі жителі столиці дружньо прийшли на ринок, якого за величиною та величчю однозначно точно не було навіть в Ендаласії. Це й не дарма: Золхіда славиться добре розвинутою ремісницькою діяльністю і підприємницькою хваткою народу. Продавати тут могли що завгодно: прилавки з дорогими шовками змінювалися ювелірними крамничками, а солодощі межували з найпишнішими пригощаннями, тут були і запаси вина та різних спиртних напоїв, і дерев'яні фігурки, бронзові бики та різні фітюльки, були й косметичні відділи, аромати від яких залітали навіть у карету.

Франк нічого не пояснював і не розповідав мені, просто сидів навпроти і якось дивно дивився. Я ж остаточно забула про його присутність і щиро раділа всьому, що бачила. Благо, що карета їхала вкрай повільно, це дозволяло мені розглянути все навколо, але шкода, що тільки з однієї сторони. Про це я й мала необережність сказати королю похмурого обличчя. Він знову не прокоментував, з мученицьким виглядом зітхнув і дав знак кучерю, щоб зупинився. Я вже боялася, що він хоче мене висадити тут, але ні, сам Його Величність вирішив мене супроводжувати й навіть знову подав руку, допомігши вийти з карети. Сама благородність!

— Дякую, що погодилися прогулятися, — все ж вирішила сказати я. Так, про всяк випадок.

— Якщо вам справді цікаво, будь ласка, — мені здалося, чи тінь усмішки все ж ковзнула по його вустах? Ні, здалося... Знову беземоційне обличчя, знову кам'яний вигляд. Може й справді міг вбити ту нещасну? Як там її? Фелісу... Ці думки не давали спокою і попри вивчання всього навколо, я встигала краєм ока слідкувати за королем, відмічаючи про себе найменші зміни в його поведінці чи міміці. Якщо хочу вберегти себе і сестру, маю бути обачною.

— Що то за башня? — бажаючи хоч якось розговорити короля мовчанки, спитала я, вказуючи на велетенський стовп з башточками, що підпирав небо.

— Гордість Венрії, найвища башта Союзу Об'єднаних Королівств, — була відповідь, а карі очі Франка також зиркнули на споруду. — З її вершини вся столиця, немов на долоні.

— Про неї, певно, створено багато легенд. Там неодмінно мав би хтось загинути в ім'я любові, — задумливо прошепотіла, але Франк почув.

— Місцевий фольклор багатий на вигадки, — погодився він і тут же додав: — У давні часи з неї, кажуть, скидали балакучих наречених, які дратували короля.

Я хмикнула, не оцінивши жарту. Кому-кому, а Франку такі теми краще б не займати, зважаючи на легенди, що крутяться навколо нього самого. Чи може...? Може так сталося і з Фелісою? Останнє я для чогось спитала в голос, але коли це вже сталося, не зуміла б забрати слова назад, хоч дуже хотілося. Очі короля буквально запалали, а його обличчя заіскрилося справжньою жагою до вбивства. Мені забракло повітря, а серце боляче стиснулося в грудях. Ах, Ріел, ах! Хіба ж так можна? Я очікувала погроз і навіть того, що мене прямо тут і роздушать, але нічого цього не сталося, а чорноокий просто пішов уперед, наступну годину ігноруючи мою присутність. Подумаєш, які ми горді... Я теж не чіпала його. Ми ж врешті на екскурсію приїхали, хіба ні?

— Зголодніла? — через якийсь час усе ж запитав монарх. Я різко зупинилася з відвислою щелепою. І що це було? Його Величність раптом заговорив зі мною чи причулося? За цей день він зронив усього декілька слів до мене і два до продавця, який запитував чи не бажаємо ми в нього щось придбати. Я б ще подумала, але Франк не бажав і явно дав зрозуміти, що тринькати королівську скарбницю на мене не буде. Ну й, будь ласка, не дуже хотілося! Але, певно, другого вбивства йому не пробачать, бо нагодувати все ж вирішив.

— Трохи, — мило-мило всміхнулася я і, здається, дрібно покліпала очима. Це щоб напевне. Щоб не передумав. А то хтозна, що йому на думку спаде вже через мить?

— Тут є хороша кав'ярня, ходім, — король вирушив уперед, мене не дочекавшись. Втім, чому я так і залишилася стояти, немов примерзла, сама не зрозуміла. Опам'яталася тільки тоді, коли чорний припорошений снігом плащ Його Величності зник з очей. Прекрасно, тільки цього й бракувало.

— Леді, купіть намисто! Прекрасне намисто, підійде до ваших прекрасних очей, до будь-якого вбрання стане доповненням! — почулося від найближчого прилавка.

— Ні, дякую, — відмахнулася я, хоч і ввічливо. Франк пішов у кав'ярню, де тут є кав'ярні? Оглянулася, але жодної вивіски чи таблички, що свідчила б про це, не знайшла. Розумно залишатися на тому ж місці. Коли мою відсутність помітять, будуть вертатися по гарячих слідах. Напевно...

— О, це не просте намисто! Воно захистить від злого ока, всяких неприємностей, втрат та горя! Це заряджені на сонці кристали, вони подарують успіх! Візьміть, леді, не пошкодуєте, — промовив той балакучий продавець. Я зітхнула і поглянула на товар в його руках, вражено заклякнувши. Намисто було справді неймовірним. Круглі бусини змінювали свій колір в залежності від того, до чого їх прикладали. Тут були блакитними, стали сірими, а в повітрі здавалися прозорими й переблискувались сонцем. Ніколи не бачила подібного! Було б у мене золото, неодмінно придбала б, а так...

— Леді, обережно! — почулося з іншої сторони, а за мить перед моїми очима нависла темна пелена, немов хтось закрив собою світило. Я відсахнулася, як враз мою руку схопила чиясь рука. Абсолютно незнайомий чоловік, немов кліщами схопив мене і потяг кудись у сторону.