Четвертий розділ. Невипадкові випадковості і придворні легенди

Аріелла

Спільна вечеря, на яку мене покликали того пам'ятного дня, пройшла, як по маслу. Точніше, наче маслом намастили той лід, на якому я добряче розпласталася сьогодні, і я летіла цією помащеною дорогою прямісінько в прірву. Прірва була воротами пекла, а чорти, яких повідомили про моє наближення, вже запалили багаття і приготували казан та приправи, щоб зварити мене і влаштувати собі справжні гулянки. Іскри того демонського вогню я бачила на дні глибоких очей мого нареченого. Він ніяк не порушував правила етикету і не намагався мене образити, але повітря навколо нього палало роздратуванням. Його аура раптом стала тяжкою, пригнічувальною, чорною. Раз у раз він посилав мені такі вбивчі погляди, що я вже мимовільно змирилася з необхідністю спати, затискаючи в руці кинджал. Тому що однієї темної ночі король Золхіди прийде мене задушити. Це однозначно.

Ельза та Арлет спокійно смакували, як і їх діти — точні копії своїх батьків, а королева-мати вивчала мене з такою прискіпливістю, що шматок в горло не ліз. Двічі вдавившись, я вирішила припинити ці муки і більше не робити спроб повечеряти. Дерек був моєю єдиною підтримкою і якби не він, я б, певно, знепритомніла від того не приємного почуття, наче своїм існуванням зіпсувала життя монарху.

А чого вартувала пропозиція рижої бестії (тобто Її Величності королеви Союзу), щоб оголошення про заручини супроводити святом для придворних, на якому мене мають представити люду. Святі небеса, помилуйте! Монарх із династії Севаль зміряв мене таким скептично-похмурим поглядом, немов хотів сказати, що власне тут немає кого представляти вельможам. Ніби не сумнівався, що зможе мене позбутися. Що ж, якщо він справді на це сподівається, то нехай вибачить. Усе ж є свої переваги в тому, що замість Аліанди приїхала я: їй би нізащо не впоратися з Франком, я — інша річ. Король хоче війни? Повоюємо! Я не дівчинка на побігеньках, а благородна міледі й відмовитися від мене ніхто не посміє. Навіть якщо це репутація моєї сестри, але як би там не було Аліанда Мішельє наразі — я. А зі мною так поводитися не можна, Ваша Крижана Величносте!

Коли мені врешті дозволили покинути залу, я почувала себе звареною на демонськім багатті і навіть надкушеною. Все ж демонстративне хамство короля безпідставне і я ще нічим не заслужила такого ставлення! Та як він узагалі сміє?! Він навіть не знає мене! От мій Каміль не такий, він добрий і ласкавий! Очі запекли, а в носі защипало від образи. Надто злилася з образом близнючки, певно, але я Ріел, Ріел Мішельє! Я ніколи не плачу!

Гордо піднесла голову й з королівською осанкою помандрувала палацом, відповідаючи на реверанси служниць коротким кивком голови. Оце вже інша справа. І взагалі, я не наїлася через цього... короля злих поглядів.

— Як мені знайти кухню? — спитала в першої-ліпшої дівчини, одягненої в традиційно зелену сукню простого крою та коричневий фартушок. Як я вже встигла помітити, в палаці Венрії така уніформа для всієї прислуги. Служниця здивовано покліпала, але все ж опам'яталася і прощебетала:

— Вам слід спуститися на перший поверх у головний хол, повернутися обличчям до настінного годинника і зайти в перший коридор праворуч. Пройти до розгалуження і звернути ліворуч, а потім двічі праворуч. Перед вами буде невелика бронзова статуя жінки, від неї двічі праворуч і ви вийдете в великий павільйон. Двері навпроти ведуть на кухню. Ваша Світлосте, може вам щось принести? — тоненьким голоском з надією промовила вона. На вигляд їй було не більше сімнадцяти, зовсім юна, але хитренька з жвавими зеленими оченятами.

— От сама і покажеш дорогу, — звеліла я, розуміючи, що запам'ятала лише про статую жінки, але ні, як туди дібратися, ні куди далі навіть не уявляла. Дівчина вклонилася і швидко змінила напрямок, ставши моїм дороговказом.

— Як тебе звати? — спитала, спускаючись вслід за юнкою довгим коридором. Пишна сукня сестри плуталася в моїх руках і заважала нормально пересуватися, а комірець під шийкою неприємно пощипував. Від підборів теж стомлювалися ноги, але що вдієш? Образу слід притримуватися. Хоч я усе більше приходила до думки, що трохи нашкодити Аліанді не заважало б. Врешті якби не вона, я б зараз гуляла під місяцем із Камілем! Здався їй був той бар'єр, коли вона знала, що стрибає верхи жахливо?

— Міла, Ваша Світлосте, — усміхнулася служниця.

— Знаєш хто я? — поцікавилася, скосившись на супутницю. Та всміхнулася.

— Ви маркіза Аліанда, наречена Його Величності і наша майбутня королева, — без тіні сумніву відповіла вона, спантеличивши геть.

— Звідки ти...?

— Королева-мати повідомила прислугу, міледі. У палаці таємниць не буває, — мудро промовила вона, змусивши мене мимовільно напружитися. — Міледі, можна мовити?

— Кажи, — зацікавилася я.

— У вас усе ще немає служниці. Якби ви дарували мені таку честь, я б ніколи вас не підвела. Королева-мати захоче приставити до вас свою шпигунку, тому ви повинні обрати першою. Я знадоблюся вам, я знаю палац і всіх його жителів, ніколи не зраджу вас, буду виконувати всі доручення, — ще більше шокувала мене Міла. Я навіть зупинилася, щоб пильно поглянути на дівчину. А вона свого не впустить. Бач, як повернула ситуацію на свою користь, а інша б провела до кухні і вмовкла б, а ця ще торгується.

— І чому я маю тобі вірити? Може ти й є шпигунка королеви Елізабет?

— Міледі, при королеві-матері вже багато років служать лише декілька служниць, а ще фрейліни. Вона довіряє їм, а нам доручають лише чорну роботу: мити підлогу, витирати пилюку, прикрашати букетиками зали. Звичайно, на все ваша воля, але я присягаюся всім святим, що буду вірною лише вам, якщо ви даруєте мені таку честь. Вітер змінюється, тепер головною будете ви, а вам потрібні довірені люди. Я зможу їх знайти.