Третій розділ. З першого погляду

Третій розділ. З першого погляду

— Хвилюєшся? — голос королеви був стишеним і мелодійним, немов її сутність полягала в мистецтві, а не управлінні великими імперіями й життями мільйонів людей. Кілька днів у великій, зручній, але непомірно холодній кареті здавалися справжнім випробуванням. Спина нила, ноги затекли, шию звело, а тіло лихоманило. Я не була розніженою аристократкою, але кожна клітиночка моєї душі протестувала проти цього насилля над здоров'ям. Через замети посеред шляху наш екіпаж рухався набагато повільніше, ніж було розраховано. За вікном, цілковито затуленим цупкою фіранкою, бушувала негода. В Ендаласії досить рідко такі суворі зими, якою була цьогорічна. Вітер, вимальовуючи вітами дерев вісімки і інші дивні кабалістичні фігури, певно, змагався в майстерності зі своїм двоюрідним братом морозом, що невтомно давав уроки образотворчого мистецтва на порісших інеєм шибках. Не дивлячись на це в нашім пересувнім будиночку було нехай не тепло, але доволі затишно. Сім'я монархів виявилися неповторно прекрасними супутниками, з якими я мала за честь долати цей важкий виснажливий шлях. Наша карета дозволяла легко розміститися шістьом і ми навіть мали можливість іноді лягати на широкі сидіння, щоб спати не сидячи. Моєю компаньйонкою на імпровізованім ліжку, як і на диванчику, була моя найліпша подруга принцеса Аврора, навпроти нас розміщувалися Ельза і її маленький принц, окутаний всеможливими хутрами та ковдрами. Цим добром королевичі запаслися і навіть мене не обділили. Арлет сидів попереду дружини, практично спиною до мене, за що я була йому вдячною. Все ж попри те, що короля ми поважали і любили, його вічна присутність бентежила мене і навряд я б змогла заснути, якби він сидів поруч. Ніяково. Він же король! Втім, не слід забувати, що я теж до короля їду. А от Ельза, яка в Об'єднаних Королівствах була живою легендою, виявилася турботливою матір'ю та хорошою подругою. З почуттям власної гідності, але без пихи та величі, не актуальної до ситуації. Вона дбала про мене, як і про своїх дітей, але водночас давала гарні поради та підтримувала, наче старша сестра. Шкода, що моя сестра не така.

— Зовсім трохи, — всміхнулася я, питаючи себе чи дійсно переживаю. Прислухалася до серця: воно пришвидшено застрибало в грудях. Так, суїцидальні здатності моїх нервових клітин мені відомі.

— Все буде добре. Франк, звичайно, не подарунок, але й не тиран. Він мудрий правитель, справедливий і відданий імперії. Хороший брат, чудовий дядько, спитай у моїх бешкетників: вони ж обожнюють його. От лише з дівчатами має складнощі, боїться впускати когось у своє серце. Твоє завдання — змусити його відкритися. Я завжди тобі допоможу, дам пораду. Не хвилюйся. Королева-мати може здатися тобі не дуже привітною, вона одразу покличе на інструктаж і розповість, що за свого сина зруйнує світ. Але ти не бійся: вона хороша, просто береже свою сім'ю, як і кожна інша, — знову ніжно всміхнулася міледі, тихо принісши мені нову інформацію. Протягом цих декількох днів ми багато розмовляли й чесно сказати: я була враженою почути реальні історії життя наших королів з перших вуст. Франк теж поставав у світлому амплуа зі слів його кузини, але цього мало, щоб переконати мене.

Карета зупинилася, а ми мимовільно хитнулися, продовжуючи рухатися за інерцією. Арлет відгорнув фіранку з вікна, повернувся до нас і велично промовив:

— Ми на припалацовій території Венрії, резиденції короля. Ласкаво прошу, Аліандо. Зовсім скоро це, можливо, стане твоїм домом...

Я затамувала подих і вражено визирнула в віконце. Нехай я не Аліанда і цей палац ніколи не стане моїм домом, але стримати схвильованого серцебиття не зуміла. Як і враженого зітхання, помічаючи мармурові, оповиті пеленою снігу, кам'яні статуї людей, які виглядали живими на фоні величного неприступного палацу. Певно, скульптура була першою, що я помітила. Вкриті великими шапками дерева та затишні бесідки, сховані візерунчастими решітками, доповнювали екстер'єр, але понад усе мені сподобалися гострі шпилі, що височіли з романтичних башточок, направляючись у небо й прорізаючи собою сірі плаксиві й похмурі хмари, деякі вилиті з олива, а інші скручені з велетенського мотка вати.

— Аліандо, я ще не казала Франку про заручини, тому не дивуйся. Відрекомендую тебе своєю компаньйонкою, ні про що не думай, відпочивай у покоях, які тобі виділять. А потім ми тебе покличемо, — сказавши так, Ельза Непередбачувана гордо покинула карету вслід за своїм чоловіком. Збуджені від радості діти пострибали до батьків, а я так залишилася сидіти в спантеличенні. Пробачте, що? Він навіть не знає про ці капосні заручини? Рівень паніки в крові зріс до максимальної позначки. Кучере, відвези мене додому! Я готова подолати знову цю пекельну дорогу. Шлунок забурчав у протесті. Ну, добре. Я пообідаю і тоді точно назад в Ейлін. Думки про ароматний соковитий паштет (до дідька дієту!) змусили мене піднятися з диванчика і виповзти з карети, зловіще озираючись. Вдихнула на повні груди морозного повітря, підставивши делікатне личко під м'які і ніжні сніжинки, які за лічені миті перефарбували мою соболину шубку в поцяткований білий. На малинові вуста, із солідарності побілівші на холоді, також приземлилася шестикутна зірочка, своєю температурою нагадавши мій улюблений молочний десерт. А зголодніла я все ж знатно.

Роззирнулася, нарешті помітивши своїх супутників. Зустрічати нас вийшли з палацу не абихто: сам король Франк і його молодший брат п'ятнадцятирічний принц Дерек. У цю мить вони обмінювалися люб'язністю з Ельзою та Арлетом і віталися з дітками. Я навіть замилувалася, не очікуючи, що замість звичних придворних розшаркувань вінценосними особами побачу абсолютно звичайних людей, щасливих зустрічі зі своїми рідними. Підходити до них я навіть не збиралася. Було б не погано, щоб про мене взагалі забули. Дорогу на кухню я сама знайду. Але не тут то було.