16. 2.

Після церемонії до нас з Марком потяглася купа народу, щоб привітати нас з одруженням.

Випереджаючи мого тата, першими до нас підійшли батьки Марка. Лера, тримаючи коротку дистанцію, йшла слідом.

– Тепер ти офіцийно частина сім’ї Щербин, Варваро, – голосом суворої судді, а не приязної свекрухи чи хоча б люблячої матері звернулася особисто до мене Анфіса Леонідівна.

– Сподіваюся, ти будеш соромити нас менше, ніж наш син, – вторував їй Георгій Сергійович. 

Відчуваю шумне дихання Марка і розумію, що він на межі.

– Дякую за привітання.

Якого й не було…

Я киваю батькам свого чоловіка та не дочекаюся вже, коли вони підуть даючи змогу Лері міцно обійняти спершу свого брата, а потім і мене.

– Я так рада за вас! – усміхається наше ясне сонечко. – Найбільше я бажаю вам й далі безмежно кохати одне одного і бути сильними. Це допоможе вам вистояти у всіх випробуваннях, які на вас чекають.

– Дякую, карапузе.

– Марк! 

Насупившися, Лера вже мало в бійцівську стійку не стає, але я сміюся та захищаю Марка.

– Дякую, Лера. Твої привітання найкращі.

– Дякуй своїй мудрій дружині, – підморгнувши братові, Лера пішла далі відкриваючи іншим гостям дорогу до нас.

– Мої чарівні діти…

Моя матуся обіймала мене та Марка в своїх руках-крилах та ніжно-ніжно проговорювала:

– Все так швидко у вас закрутилося! Я ще не скоро звикну, що моя маленька дівчинка вже дружина! Але як же я рада за вас! Рада за тебе, Варя, що ти зустріла такого чудового Марка. І за тебе, синку, рада. Варя буде тобі прекрасною дружиною…

Поцілувавши мене в щоку, мама залишила поцілунок на щоці свого тихого зараз зятя. Така лагідність не властива батькам Маркам. Тут і залізному можна розчулитися від такої нечуваної хвилі любові та щирої турботи.

– Будьте найщасливішими, – взявши наші руки в свої, мама поклала мою долоню у велику – Маркову. – Усім вітрам, усім недругам, обставинам та всьому поганому – на зло! Будьте найщаслвішими та пам’ятайте… – голос мами затремтів, а я відчула, як в горлі утворився ком, який проковтнути було зовсім не просто, – тільки ви, діти, несете відповідальність за ваше щастя. Не забирайте цієї влади у самих себе, не віддавайте її нікому і… кохайте! щосили кохайте одне одного щодня як востаннє.

Я вже була ладна розплакатися та поцілувати маму, однак тато за її спиною дратівливо пробурчав:

– Іро, годі. Скільки можна базікати? 

Безцеремонно, грубо та непристойно втрутився батько і відсторонюючи маму в бік невдовзі з’явився перед нами зі своєю Надією.

– Дякую, мам! – встигла я сказати мамі, коли вона поспішила відійти подалі. Не від нас з Марком, а від колишнього чоловіка та його ненависного щасливого писку.

– Варваро…

Та хоч би раз! Хоч разочок! звернувся б до мене як раніше… Лагідно, з любов’ю та теплом… Це батькове “Варвара” пускає голки під мої нігті. Ніби не до доньки звертається, а дой якогось бізнес-партнера! 

– Я пишаюся тобою і тим, якою ти стала.

Мені навіть озиратися не потрібно, щоб знати: десь поряд точно пасеться зграя фотографів та щонайменше один оператор. 

– Я завжди любив тебе і пам'ятаю, якою чарівною дитиною ти була в дитинстві. Уже тоді я знав, що ти ніколи не вчиниш негідно та непристойно. Ти – моя донька, а отже не можеш бути лицемірною та двуликою. 

Очі тата блистять, а голос такий збуджений, самовдоволений та радісний, що аж гидко. Стихія шоу та азарт гри заволоділи його мізками. І більше йому нічого та ніщо не цікаве.

– Я так пишаюся…

“Собою любим”, – мало не гаркнула я, однак Марки, який відчуває мене так добре, ніби ми знайомі вже роки, взяв ініціативу в свої руки:

– Достатньо базікати, Андрію Ігорьовичу. Йдіть ще іншим гостям понабридайте. Не займайте чергу. Нам ще слухати – не переслухати привітань.

– Марк, я б хотів, щоб ти проявляв до мене… – роззявивши рота, батько дуже здивувався, що хтось осмілився йому перечити. Що ж… з Марком татові ще цього не один раз доведеться пережити.

– У сусідньому залі банкет, – і слухати не бажає Марк, що там його тесть від нього чекає. – Смачного. А на нас вже чекають Інга і… Ігор? Зведений брат Варі, підходь сміливіше. Я сьогодні найщасливіший в світі – буду поводитися чемно.

Стискаючи губи, батько йде тягнучи за руку Надію, яка мало не перечіпається в своєму лихо закрученому поділі сукні. Любителька височенних підборів явно трішки переплутала, де весілля, а де бал-маскарад. Теж мені, взірець моди в нашому князівстві!

– Наші вітання…

Тим часом нас вже вітають діти Надії.

– Я щаслива за вас! Багато-багато кохання та радості!

Щиро дякуємо з Марком Інзі та киваємо її братові.

Наші свідки, Зоя та Микита, були найгучнішими та найгарячішими. 

– Зоє! Мені завжди здавалося, що тебе дуже багато, але! Микита перевершив! – сміюся я, коли Костиленко влаштував такий галас, ніби його персонально доставили до нас із самісіньких джунглів. Ну, викапаний Тарзан! Моя руда бестія миттєво його розкусила!