16. 1.

Після мого запитання брова Марка поповзла вгору.

– Вмієш же ти здивувати, Варваро, – підморгнув він мені.

Я ж вже не можу зупинитися та насолоджуюся такою рідкісною розгубленістю на обличчі Марка, що це викликає мою найщирішу усмішку.

– Розкажи мені… про яку?

– Не думаю, що я коли-небудь всерйоз задумувався про одруження, Варя…

– Гаразд-гаразд! – йду йому назустріч, однак і не думаю відмовлятися від своєї затії. – Тоді розкажи, про яку дівчину, кохану, супутницю – як тобі більше подобається!

Марк сміється, а я милуюся його обличчям і ним самим. Він – неймовірний… Як я рада, що з усіх можливих фальшивих наречених мені дістався саме він…

– Розумієш, це дуже жіноча тема: мріяти про кохання та коханого, прекрасного принца та все в цьому роді…

– Ти вважаєш це… безглуздим та смішним?

Я раптом відчула себе маленькою дитиною біля такого дорослого, досвідченого та бувалого навіть не хлопця… чоловіка.

– Ні в якому разі, – беручи мою долоню в свою, впевнено запевняє мене Марк. – Звісно, ні. Це… чудово. І ти саме така: принцеса з казки, дівчинка-дівчинка… – Пальці вільної руки Марка торкаються моєї щоки малюючи по ній одному Марку зрозуміли візерунки. – Я, звісно, не принц, але ти навіть не уявляєш, як зносиш мені дах…

Ми стоїмо так близько, що дихання Марка торкається мого обличчя. Я б сказал йому, що і він діє на мене точно в такий же спосіб, однак… який сенс говорити, якщо в моїх блакитних очах все й так очевидно?

До того ж наш чарівний тет-а-тет швидко добігає кінця, коли чари миті порушує мій дорогий татусь…

– Варя! Марк!

Підлетівши до нас, батько верещить так голосно, ніби насувається буря, тайфун чи цунамі… 

– Повертаємося до камер та мило-мило усміхаємося! 

Протискаючися між мною та Марком, тато і сам демонстрував посмішку ще того саблезубого тигра.

Відбувши повинність публічних осіб, ми нарешті перейшли до самої церемонії. Швидко відшукали Зою та Микиту і прилаштували за нами з Марком. Була б воля батька – він пхався б попереду нас та шкірився на камери. Дякувати Жені, він хоча б трішки стримував батька від шаленств.

Дорогою до центру зали, де на нас вже чекає жінка-реєстратор шлюбу, я помічала безліч незнайомих мені осіб. Певне, це ті самі круті батькові знайомі та приятелі… Вони мені байдужі, а от незадоволені обличчя батьків Марка не могли мене не насторожувати. Тільки б на весіллі вони не влаштували якусь колотнечу…

Моя сумна мама поряд зі сватами дивилася не на мене та Марка, а на свого колишнього чоловіка та його дорогоцінну Надію, з якою батько перешептівувався та посміхався так радісно та збуджено, ніби це весілля – все, про що ці двоє могли тільки мріяти…

Ох, годі-годі… Не буду я думати ні про батьків Марка, ні про своїх… Ліпше буду дивитися на свого нареченого. Хто-хто, а він вартий уваги чи не найбільше з усіх присутніх. Власне, на справжньому весіллі так і має бути.

– Усе гаразд?

Ледь напружений тон привертає мою увагу і я розумію, що, поки я ловлю ґав по сторонам, Щербина уважно за мною спостерігає.

– Так, – відповідаю йому коротко та виплутуючися з синього погляду дивлюся на високу руду жінку біля уквітчаної білими та рожевими трояндами арки.

– Можемо починати? – звернулася реєстратор до мого тата щойно ми з Марком опинилися біля неї.

Короткий кивок батька – і шоу пачалося…

Мова реєстратора, незважаючи на неприродній ентузіазм, книжкові надто пафосні метафори та епітети, місцями просто безглузді та смішні порівняння, – однаково зачепила всередині мене якісь важливі та дуже живі, чутливі струни… Моє серце реагувало на кожне слово, промовлене професійним реєстратором, за плечима якої вже сотні чи навіть тисячі укладених шлюбів… А все ж для мене це перший. Як і для Марка, серйозний погляд якого, давав мені змогу відчути, що і він пройнявся словами жінки.

– Дорогі Варваро та Марк, – нарешті перейшла реєстратор до самої суті. – У цей день ви поєднаєте свої шляхи назавжди. Більше не буде Варвари Власенко чи Марка Щербини. Від сьогодні та назавжди ви – дві цілісні половинки, які, об’єднавшися, створять міцний союз. Нехай же буде в ньому кохання, повага та безмежне щастя, якого з кожним подружнім днем ви будете мати все більше та більше…

Багатозначний погляд жінки зустрівся з синіми очима Марка.

– Марк Щербина, чи готові Ви взяти в законну дружину, любити, поважати і стати вірним супутником по життю для Варвари Власенко?

– Так, – без найменшої заминки відповідає Марк – і я не можу пояснити, чому його “так”, не почути яке ні я, ні хто інший не мав ні найменших сумнівів, настільки схвилювало мене, що дрібні солоні кульки сліз почали щипати мої очі.

– А Ви, Варваро Власенко, готові залишити батьківський дім і довіритися Вашому майбутньому чоловікові, Марку Щербині, бути його супутницею, подругою, турботливою та доброю дружиною?

– Так…

Промовляю і я без заминки та відразу ж дивлюся на Марка, очі його блистять щастям.