15.1

Говорять, весілля – найщасливіший день у житті дівчини. Уже зовсім скоро я зможу дізнатися, чим цей день стане для мене. А поки що… я застряла у весільному бутику одягаючися в одну за одною сукні.

З мого боку мене підтримували Зоя та мама, а з боку… тата – припхалася Надія та Інга.

Я б нізащо не хотіла, щоб батькова мегера ще на примірці сукні псувала мені настрій, однак він знав, хто йому не відмовить – і попросив маму скинути нашу локацію…

– Привіт! – привітно махає нам рукою одягнена в білий комбінезон Інга.

– Андрій не зміг приїхати, – окидаючи нас зневажливим поглядом, холодно відповіла Надія, вбрана як завжди в стильний хоча і надто пафосний модний наряд.

Ще тільки батька для повного щастя мені тут не вистачало…

– Ти ось це обрала? – тицьнула Надія в мій бік пальцем. – Який несмак, Варваро!

Ця жінка і поряд з моїм батьком не соромиться показувати себе справжню, а вже ж за його відсутності – вона нічим не поступається матері Марка.

– Знаєте, Надіє… – ледь стримуюся, щоб не висказати їй все, що я про неї думаю у присутності Інги та моєї мами, які точно не заслуговують опинитися в центрі скандалу. – Я Вас сюди не запрошувала. На власне весілля і без Ваших порад зможу обрати сукню.

– Варя… – тихо, але так по-материнськи впливово звертається до мене мама і заспокійливо проводить долонею по моєму плечу. – Зайва думка з боку не завадить…

– Якщо мені буде потрібна Ваша думка, Надіє, я обов’язково до Вас звернуся.

Відвертаюся від розгубленого обличчя Інги та витягнутого сердитого – Надії. 

– Мам, Зоя… – усміхаюся своїм дорогим дівчатам. – З усіх суконь мені найбільше сподобалася та дещо пишна, але така…

– Королівська! – емоційно підтримує мене Зоя. – Я бачила таку в одному фільмі, присягаюся! 

Сміючися, забираю обрану сукню і відношу її в примірочну для фінальної примірки. Мама з Зоєю йдуть за мною, щоб допомогти одягнутися.

Ніжна сатинова пишна сукня закохала мене в себе з першого погляду. Відкриті плечі, обережний V-подібний виріз та оригінальні пишні рукава – надзвичайно припали до мого серця.

– Варочка… як же тобі пасує ця сукня!.. – матуся легенько обіймає мене зі спини та цілує в щоку. – Я так рада за тебе і за Марка!..

– Дівчинко, ти просто неймовірна! – пищить з іншого боку Зоя. – Йди покажи тій пафосній видрі, хто тут хто.

– Зоя… Так не можна. Ти ж хороша дівинка, не опускайся до такого рівня…

Мама намагається зробити моїй гарячій подрузі зауваження, однак руда бестія лише стенає плечима.

– Вона перша почала! Прийшла тут королева! Вчить нас життю! – пирхає В’язміна. – Себе спершу йди навчи! Теж мені еталон краси та манер!

– Зоя, тихо, – вже я втручаюся в її бурхливе море та стискаю пальцями долоню. – Ми сильні, ми впораємося.

– Нехай тільки скаже тобі щось – пущу в хід кігті! – не могла вгамуватися Зоя.

Усміхаюся та виходжу в залу, де Надія пирхає та закочуючи очі промовляє:

– Ну, нарешті! А то я вже думала, ви втрьох звідти не вийдете.

Прискіпливий погляд пройшовся по мені зверху вниз – і батькова дружина підібгавши губи видала свій вердикт:

– Не так жахливо, як я чекала… Навіть пристойно, що не може не здивувати.

Мама торкається мого плеча та обіймає Зою, яка вже кипить, як чайник, та ладна відсипати Надії декілька злих слів.

– Вона того не варта… – шепоче моя мама і я з нею цілком погоджуюся.

– Ти дуже гарна, Варя… – усміхається Інга, зачарована сукнею. – Я б теж таку собі хотіла… Такі ніжна, вишукана і…

– Не базікай дурниць! – перебиває її матір. – Тато купить тобі найкращу сукню від іменитих дизайнерів. 

Повертаюся до мами і Зої та піддаюся пориву міцно їх обійняти.

– Я так втомилася, дівчата! Нарешті додому…

– Уся ця метушня та втома забудуться завтра щойно ти побачиш зачарований твоєю вродою погляд Марка…

Слова мами влучають мені прямісінько в серце і я зашарівшися усміхаюся рідній та поспішаю в примірочну.

– Давайте знімемо цю сукню…