14.1.

Я був готовий рознести батька вщент не думаючи про наслідки та начхавши на все. 

Однак… тепер у мене є Варя. Ця манлива не схожа ні на кого іншого дівчинка вміло в’яже з мене мотузки, а я… я вперше чхати хотів на те, яким закоханим відбитий на всю голову Марк виглядає з боку. Ось і в мене знайшовся криптоніт. Непередбачуваний і такий спокусливий, що голову відриває від одного погляду її чистих очей.

Варвара…

І навіщо ти піднімаєш моїх голодних звірів? Так важко було посадити їх на ланцюги та наказати чекати. Як довго я не знав ні тоді, ні навіть зараз, коли її невинні вуста невміло водять по моїм міцно стиснутим губам, які й не чекали, що моя дівчинка так швидко мене поцілує. Сама… Здуріти можна.

З губ зривається глухий рик, коли я притискаю Варю міцніше піддаючися жагі, яку відчуваю навіть коли вона просто знаходиться біля мене. Навіть не говорить, не дивиться, а просто тут, просто є. Цього досить, щоб втрати голову і спалити вщент усі запобіжники контролю.

Марк Щербина ніколи нікого не чекав. Я завжди брав те, що мені хотілося і ніколи не думав про спільне майбутнє з кимось із тих тимчасових дівок… Що буває, коли затримуєшся з однією — показав мені приклад Олі. Цій хвойді уявилося, що між нами велике кохання та серйозні стосунки. Яка ж дурість…

З того самого дня, як побачив в університетському кафетерію — мені завжди була потрібна тільки одна дівчинка — Варя Власенко. Туман думок розвіявся, а своя байдужість і цинізм у ставленні до кохання та стосунків – з нею вперше здалися дитячим садком. І сам я собі здався маленький хлопчиком, який і не жив, і не кохав ніколи по-справжньому.

У Варі ж повний та найкращий коктейль усього, що мені треба. Почуття, жадання, захват, повага — я відчуваю до неї все, що навіть у моїй хуліганській картині світу чоловік має відчувати до жінки.

Я її знайшов. І відпускати нікуди не планую.

Тим паче зараз, коли моя крижинка несміливо водить губами по моїм бажаючи проникнути в мою пащеку.

— Не раджу…

Притискаюся чолом до її лобу й шепочу кудись в район широкорозплющених блакитних очей.

— Ніколи не зупиняй звіра поцілунком, Варя…

Своїми грубими збитими в черговій бійці пальцями я ніжно проводжу по лінії її підборіддя та торкаюся ледь гострої вилиці.

— Інакше замість здобичі – я з’їм тебе…

У розширених зіницях мого білявого щастя блимає тривога і Варя облизує свою нижню губу доводячи мене до ручки…

— Пробач, я… не хотіла, щоб так… це…

Холодна, незворушна Варвара (поки що) Власенко виправдовується… Стільки ще нового, незвіданного та цікаво я побачу в ній? У ці мандри я ходив би денно й нощно, тільки б ними та нею і жив би…

— Тсс… — торкаюся пальцями рожевих пухких губ і хрипким від напруги голосом знімаю з неї тривогу. — Мені сподобалося, Варя… Але ось так… без бажання, а лише щоб заспокоїти мене, більше ніколи не цілуй. Зрозуміла?

Вона нервово ковтає слину й киває головою, як слухняня дівчинка, якою зі мною вона буває все частіше. Кому там це набридає? Не мені точно… Я б однією її довірою та захватом в очах жив би вічно…

За нашими спинами щось крякчуть, сопуть та кашляють. Як же байдуже на тих із нашої сім’ї, хто зібрався стати на заваді нашого щастя. Ні піар Власенка, ні тиранія моїх батьків — ніщо ніколи не змінить того факту, що я зроблю все, щоб цей шлюб, який для Варі лише частина договору та фальш — став найсправжнішим, що нам із нею довелося пережити у своєму житті.

А зараз…

— Час освідчуватися моїй дівчинці.

Переплітаючи наші пальці, веду Варю в бік імпровізованої сцени, звідки вже відтіснили оркестр у такий спосіб, щоб наречений та наречена змогли стати в центрі та створити шоу, яке так бажають побачити всі присутні.

Допомагаю Варі піднятися сходами і стаємо в центрі. Софіти відразу ж б’ють в обличчя, а вся зала поглинається пітьмою, ніби нікого й нічого не існує. Тільки я та вона.

Чутлива мелодія скрипки все ж нагадує, навіщо ми всі тут зібралися і я, не зводячи свого погляду із рум’янцю на щоках Варі та схвильованого блиску в очах, тримаю її долоню в своїй та, як вимагає традиція, проти якої я особисто нічого не маю, стаю перед володаркою мого серця на одне коліно.

— Варя… Дівчинко моя…

Голос, мов у підлітка, починає деформуватися і видавати якісь не властиві мені чутливі ноти. Кусаю губу тихо посміюючися. Це все настільки фантастично, що я не можу повірити в реальність цієї миті…

Говорять, хлопці одружуються, коли по-іншому не вдається здобути жадану дівчину чи коли бажають заховати її у своїй печері від інших чоловіків… Хоча й печерна, та в цьому є своя логіка. Я б не здобув Варю інакше і я не всесильний відбивати від неї кожного залицяльника, який пускає на мою дівчинку слину… Однак є важливіша за ці причина.

— Як сьогодні я пам’таю той день, коли вперше побачив тебе… Ти стояла в оточенні інших дівчат, однак була настільки іншою, не схожою на них, що я вперше у своєму житті розгубився.

Залою проносяться смішки, які в тандемі з моїми словами викликають на обличчі Варі таку милу усмішку, що навіть у мене крила на спині виростуть, якщо буду бачити її щодня…