13.1.

Я була налаштована із самого початку, що заручини — просто вистава, тому мої очікування були розбиті вщент, коли це дійство пройшло так… емоційно та по-справжньому.

Напередодні Зоя та мама водили мене бутиками та салонами, щоб нарешті підібрати мені сапфірову вечірню сукню на тонких бретельках з обережним круглим декольте.

— Вау, яка ти красуня! — пищала Зоя. — Марк проковтне тебе щойно побачить!

— Ти неймовірно гарна, Варочко… — торкаючися пальчиками кутиків очей, мама усміхалася так щиро, що в мене стискалося серце.

Матінко моя… стільки живих непідробних емоцій відчувають мої близькі, стільки радості та щастя… Часом я почуваюся негідницею. А часом… бажаю, щоб усе це не було грою…

Ввечері водій тата разом із ним власною персоною діставив мене та маму в помпезний готельний комплекс, де відбуватимуться заручини.

Набридливі фотографи зайняли кожний міліметр території, тому не встигли ми з батьками вийти з автівки — на нас уже напосіли з усіх боків просячи те саме наше слово, враження, хоч якусь емоцію – будь-що, чим ми могли б поділитися з публікою.

Була б моя воля — я б усміхнулася, побажала всім гарного вечора та пішла б у приміщення, де нас, напевне, вже чекає Марк та його батьки із сестрою. Однак цим балом правив мій тато… Кожного фотографа та репортера він вітав, як представника монаршої родини, і базікав з ним так довго, що мені здавалося: ми от-от і проґавимо самі заручини…

— Тато підготував для тебе королівське свято, люба… — захоплено шепотіла мама, вражена феєрією, яку батько зробив не для мене, а для себе любого.

Піднявшись сходами, ми зайшли у велику залу, яка високими стінами, колонами та грандіозною люстрою на стелі нагадувала фойє театру чи опери.

Я, звісно, нічого не тямлю в піарі, однак мені здається, що батькові виборці оцінили б більш скромне святкування… На їх місці мною ці вибрики сприймалися б, як вульгарне та гидке підкреслення: дивіться, куди я, володар ваших податків, викидаю стільки грошей. Поки ви влазите в борги та берете кредити дітям на навчання чи батькам на лікування — я влаштував своїй доньці — навіть не весілля! — заручини! на таку суму, яку більшість із вас усією родиною до сьомого коліна за все своє життя не заробить!

Хіба ж це не обурливо?

***

Разом із батьками я нарешті зайшла в потрібну залу в стилі бароко: з безліччю чудернацьких деталей, дрібних статуеток та декількох десятків столиків і міні-сценою в центрі. Саме там має відбутися освідчення Марка… Поки що ж там розташовані музиканти з відомого симфонічного оркестру, які забезпечують нас вишуканою класичною музикою.

— Доброго вечора, — привітно вітається моя матуся щойно ми підходимо до нашого столику, за яким світять пихатими писками матір та батько Марка і мило всміхається Лера. Самого ж нареченого немає…

— Брат скоро прийде, не хвилюйся, — доки наші батьки тиснуть одне одному руки, а мами обмінюються короткими фразами, Лера підходить до мене й по-рідному тепло обіймає. — Ти така вродлива! Сапфіровий колір надзвичайно тобі до лиця!

Я всміхаюся і не залишаю такий комплімент без відповіді:

— Ти теж дуже приваблива.

Сестра Марка, на відміну від суворого костюму її тата й закритого темно-синього вбрання мами, одягнена в коктейльну рожеву сукню — таку ж безтурботну, легку та життєрадісну, як і її власниця.

— Надіюся, цього разу без витівок, Варваро?

Чари завжди знайдеться кому порушити. Однак в нашій компанії цим стабільно займаються батьки Марка.

Моя провина на нашому вечорі-знайомстві, коли я просто попросила Марка вийти зі мною і поговорити декілька хвилин, видається його мамі настільки жахливим вчинком, що вона не оминає нагоди пригадати мені це за кожною нашою зустріччю.

— Тут багато наших партнерів та колег, Власенко, — суворим басом підтримує свою дружину батько Марка, який, на відміну від неї, напряму звертається до мого тата так, ніби возитися зі мною — це нижче його гідності.

— Усе буде чудово.

Обіцяє мій тато і, всміхаючися, озирається на всі боки махаючи знайомим та фотографам. От хто-хто, а він цим вечором насолоджується. Вміє ж… Навіть трішки заздрю. 

Ніякої катастрофи не відбувається, я не помираю, не виходжу заміж за монстра… Однак мені однаково так важко знаходитися тут і брати участь у цьому карнавалі…

— Як мене від них нудить, — шепотом озвучує мої ж думки Лера.

— Тримайся, серденько, все тільки починається, — так само тихо говорю я.

Хай там як, а я щаслива, що хоча б сестра в Марка — ще те сонечко. Вона здається такою ж впевненою в собі, як і її старший брат, і так само, як у Марка, у ній немає ні краплі фальші. Така справжня, щира дівчинка, що мені здається, вона ладна причарувати будь-кого, хто трапиться на її шляху.

— Скучила?

Тіло миттю покривається сиротами, коли біля мого вуха почувся такий знайомий хрипкий голос, який я буду пам'ятати все життя, як би наші долі не склалися потім.

— Привіт, Марк…

Повертаюся обличчям до свого нареченого і відразу ж опиняюся в капкані його сильних рук, які ніжно проводить по моїй спині від лопаток до талії, де власне й зупиняються.