12.4.

Зціпивши зуби, я намагаюся зображувати подобу усмішки, хоча чим далі тривало це неподобство під назвою «інтерв’ю» — тим складніше мені вдавалося лицемірити поряд із фахівцями в цій далекій від шляхетності справі.

Уявлення не маю, як Інга та Ігор витримують це… Може, звикли… Може, і я звикла б, якби тато завжди був таким повернутим на політиці та піарі. Наші спільні часи в минулому були радісними. Природно, що часом цілі та пріоритети в житті людини так кардинально змінюються. І буду відвертою — насправді, навіть добре, що тато, обравши такий шлях, залишив мене й маму. Я не хочу бути в цій брехні та безкінечній грі на камеру.

Поруч зі мною сидить жива незворушна скеля, Марк… Його долоня без найменшого мого супротиву накриває моє коліно, пропускаючи тепло дотику через шифонову рожеву тканину. Я не знаю чи частина це гри на публіку, чи його щире бажання, але дозволяю йому торкатися себе, ба більше: радію, що він тут.

Забувши про камеру та завдання витріщатися в неї з усмішкою, я повертаю обличчя до Марка та поринаю в його синій погляд, який безкінечно чарує мене своєю внутрішньою силою, незворушністю і готовністю до всього, що б я йому не сказала… Задивилася я в океанські води настільки, що довгу мить забула все: де я знаходжуся, серед яких людей та навіщо… Усі вони не мають значення. Є тільки він, Марк, потужний, як скеля; сильний, як легендарні воїни; і такий надійний, що я, лише дивлячися в його очі, відчуваю впевненість: усе можливо подолати, з усім можливо впоратися…

— Варя… стиснувши моє коліно, шепоче Марк.

— Варвара! — праворуч різко звучить голос батька.

— Мені повторити запитання? — ввічливо та терпляче звертається до мене інтерв’юер.

— Так, будь ласка…

— Чи, правда, що Ваш тато, Варваро, був першим, хто дізнався про ваші з Марком заручини?

Згадуючи вивчені фрази на відомі заздалегідь запитання, я кусаю губу, змушуючи себе мовчати. Проте один лише погляд на самовдоволений писок батька — і вся моя витримка летить шкереберть.

— Так, правда… Я розповіла про заручини найперше любому татусеві, бо ж мені так хотілося показати йому, що… ні його зрада моїй мамі, ні його відсутність у моєму житті ніяк не вплинуть на моє щастя. Я буду щасливою і без цього ницого зрадника, який…

— Варваро!

Батько зривається на крик, багровіючи на моїх очах та вже розтуляючи рота для істерики, однак сильна рука Марка стискає плече політика.

— Провести Вас на свіже повітря, Андріє Ігорьовичу? Чи сказати Вашим песикам, щоб принесли води? Здається, Вам зле…

Уникаючи дивитися на Марка, батько кинув на мене незадоволений погляд та відразу ж повернувся до свого інтерв’юера.

— Жарти! Варя любить жартувати, розумієте? Так, Варя?

— Так, — хмикаю я. — У безкінечний список батькових чеснот Ви забули внести неперевершене почуття гумору. Часом тато вже як пожартує — то лише через тиждень можна здогадатися чи це серйозно, чи аж настільки тонка іронія…

— Це виріжемо, давай по-новій пиши, — втрутився Женя, розуміючи, що ситуація виходить з-під контролю.

Батько всміхається своєму помічнику, а до мене повертається з таким холодним та жорстким виразом обличчя, що я невільно ковтаю слину та кусаю губу.

— Ти забула заради чого все це? — нахилившися ближче, нагадує мені тато. — Один мій дзвінок — і операцію Матвія скасують.

Холод кільцем стискає тіло, а в горлі болісно першить. Я вже шкодую за свою емоційність, за втрату контролю. Завше мені це вдавалося бездоганно. Схоже, і я не залізна, і я не все можу витримати…

— Пишемо по-новій фрагмент з Варею, — чую голос Жені — і підводжу погляд вгору, прямо на камеру.

— Чи, правда, що Ваш тато, Варваро, був першим, хто дізнався про ваші з Марком заручини? – слово в слово повторює інтерв’юер старе запитання.

І я відповідаю. Розповідаю, як вірш, який визубрила напам’ять, але яким ні краплі не пройнялася, ба більше: він спричиняє відчуття огиди від фальші та далекого, незрозумілого мені смислу.

— Мій тато — приклад для мене. Сімейні цінності завжди були його гордістю та гідністю. Звісно ж, я дуже хотіла, щоб саме він дізнався про цю щасливу подію першим та розділив зі мною цю радість…

— Ви розповіли спершу татові, а не мамі, бо з ним у Вас кращі стосунки, так? Андрій Ігорьович більш розумний, люблячий, досвідченіший?..

Розтулишви рота, приголомшено дивлюся на батька.

Що верзе його дурнуватий робітник?! Цього в сценарії не було. Принижувати мою маму в сценарії не було!