10.3.

Батьки Марка на його гучну зовсім не емоційну, але таку переконливу та потужну заяву мовчали. Анфіса Леонідівна дивилася на нього ошелешено, а Григорій Сергійович — спопеляв вогняним лютим поглядом.

— Поговоримо вдома, — коротко відрізав батько Марка, ховаючи за цією короткою фразою так багато наслідків, що я закусила губу, хвилюючись, щоб ні Щербині, ні його сестрі не довелося відбиватися вдома від атак неадекватних батьків…

— І з тобою, Валерія! — прошипіла змією Анфіса Леонідівна, виливаючи ціле відро гніву в бік своєї доньки.

Дикі, неконтрольовані люди…

Єдина особа, яку ніяк не хвилювала сцена, яка, либонь, привернула увагу всього ресторану, був мій тато. Він цілком віддався процесу споживання їжі, мабуть, єдиному процесу, який він любить більше, ніж плести інтриги, грати в брудні політичні ігри, гнатися за своїми цілями та втягувати інших у коло своїх інтересів…

Тата ні краплі не хвилювало, як почуваюся я, Марк чи його сестра після емоційного спалаху старших Щербин. Навпаки: вся ця бурхлива сутичка лише покращила батькові апетит, гарно поганявши його кров та додавши до його хліба цікавих видовищ…

Не дивлячись на мою маму, я відчувала її приголомшення. У своїй педагогічній діяльності їй часто доводилося мати справу з важкими дітьми. Однак чудовиська, у яких можуть вирости ці важкі діти, — досвід, який їй пощастило не пізнати… Принаймні до сьогодні.

— Я була б дуже рада, якби ми всі розмовляли спокійно та не кричали одне на одного, — миролюбиво спробувала матуся вплинути на ситуацію. — Ми ж хороші та гідні люди. Давайте не будемо сваритися та робити одне одному боляче…

— Ви уявлення не маєте, до кого звертаєтеся! — не приховуючи відчаю, гаряче сказала Лера. — Хороші та гідні — це не про них!

— Ти замовкнеш чи мені тебе змусити?! — крикнула Анфіса Леонідівна так сердито, що я здригнулася.

Мені хотілося міцно обійняти свою маму та подякувати їй за всю любов ла ніжність, з якою вона завжди ставилася до мене. Виявляється для декого це не буденність, а справжній подарунок…

— Ще слово в подібному тоні до Лери — і ми підемо, — говорить Марк і я напружуюся, чекаючи реакцію його батьків.

Однак вони, на мій подив, змовчали та лише сердито пирхнули.

Ми нарешті перейшли до приймання їжі, яку замовили ще до нашого з батьками приїзду (і як я дізналася пізніше) до приїзду Марка, який приїхав у ресторан не з батьками та сестрою, а окремо.

Чоловіки їли індичку у вині, а жінкам Анфіса Леонідівна замовила… салат. І, ні, те що він мав модну французьку назву «Нісуаз» ні краплі не робило його смачним. Бо ж класичні інгредієнти, яйця та анчоуси, з нього були вилучені. Зате листків салату було майже пів тарілки, а квасолі та цибулі було стільки, що я дивилася на всю цю красу та й думку гадала: повар збирав продукти на борщ, а в останню чергу передумав та накидав листків салату?..

Марк поділився зі мною та Лерою своєю стравою, за що його мама від люті ледь не проштрикнула тарілку виделкою та ножем.

Здається, у цієї жінки абсолютно ненормальний пунктик на їжу… Та жінок.

— Дякую, — шепочу Марку, уперше в житті саме в цей вечір відчуваючи, що мене так лякає людина і я через це розмовляю пошепки…

Уникаючи погляд медузи Горгони, дивлюся на маму, якій тато не додумався запропонувати свою страву чи замовити іншу… Куди там! Батько так активно працює щелепами, що, либонь скоро перейде до десертів. Цікаво, їх Анфіса Леонідівна теж лише чоловікам запропонує?

Коли мовчазне приймання їжі завершилося — ми перейшли до обговорення заручин та весілля…

Батько витер серветкою рота та широко всміхнувся:

— Я хочу — за свій рахунок, звісно ж, — організувати нашим молодятам ряд медіа-проєктів перед весіллям. Суспільство та наші еліти мають знати, що діти Андрія Власенка та Георгія Щербини одружуються!

— А ти все зі своїм піаром, — буркнув тато Марка.

— Як ти можеш, Жоро! — дивується батько як завжди так щиро, що акторам залишається лише дивуватися, чому він досі не на сцені національного театру… — Я зі щирих батьківських почуттів! Хочу, щоб у наших дітей усе було якомога найкраще!

Від вереску батька зліва від мене мені хочеться затулити вуха, але я лише тихо зітхаю та ледь відсуваюся в бік Марка, завдяки присутності якого я не збожеволіла до кінця цього шоу.

Як виявилося, свого слова щодо власного весілля в нас із Марком не буде. Всю святкову метушню бере на себе мій тато, який уже підключив свою команду для організації всіх заходів… Навіть дати заручин та весілля батько вже обрав. Ми з Марком — як красиві безголосі декорації на святі його пафосу…

Коли вечір добігав кінця – я спіймала себе на думці, що не хочу додому. Батько взяв за звичку проводити вечори в нас і мозолив мені очі своєю присутністью. До того ж мама… Після знайомства з таким сімейством я впевнена: питань у неї більше, ніж я спроможна зараз витримати. Тому я дуже зраділа, коли Марк запропонував мені прогулятися Набережною.

— Мій водій потім відвезе тебе, — пообіцяв він, коли ми попрощалися з нашими сім’ями та вирушили в гардеробну.

___

Що ж, любі мої, от і познайомилися з батьками Марка… Як вам взагалі вечір?