10.1.

Звісно, ми зробимо. Пізніше я заспокоюся і мені стане легше, навіть порадію, що грати в пару судилося разом із Марком.

— Моєму батькові чхати на мене, — не даючи собі й миті на подумати, рівним тоном, який однаково не приховує мого смутку, відкриваю Маркові душу. — Він затіяв усе це лише заради своєї виборчої кампанії… Пропіарити свою підтримку молодим сім’ям хоче. А я – такий собі живий екземпляр його “вдалої” справи.

Брова Марка ледь смикається вгору, а губи неквапливо розтуляються. Він, либьнь, хоче сказати мені якусь співчутливу нісенітницю, але я не даю змогу, випереджаючи:

— Так само й ти, Марк.

Бачу, як стискає він щелепи, розуміючи, що саме я збираюся говорити.

— І тобі чхати на мене. Я лише іграшка у ваших амбіційних владолюбних руках. Чим ти кращий за мого батька, Марк?

Провокую його навмисне, ніби бажаючи випробувати, настільки Марк міцний, вогнетривкий, незламний…

А ще… мені хочеться дістати підтвердження, що я можу йому довіряти. У моєму новому світі, де втратилися орієнтири, авторитети ти цінності. У світі, де звичне життя на моїх очах перетворюється в брехню та карнавал, — так хочеться мати когось, кому можна вірити; на кого можна розраховувати; кому можна довіряти…

— Може, я і гірший, ніж твій батько, — холодно сказав Марк, — але я нізащо ніколи не завдам тобі болю, ніколи ні до чого не буду тебе примушувати. Варя… — долоні Марка знаходять мої та огортають їх своїм рішучим і водночас ніжним потиском. — Ти знаєш мій мотив: я мушу дбати про свою сестру й забрати її з нашого божевільного дому.

Я невільно кусаю губу, думаючи, що тепер, коли я сама ув’язалася в порятунок Матвія, мені набагато краще зрозуміла причина цієї гри для Марка. Цілком можливо, що на його місці я вчинила б так само…

Щербина так добре мене відчуває: побачивши, що в мені більше немає бажання сперечатися та виясняти стосунки, Марк усміхається та хрипким голосом направляє мої думки в інше русло:

— Ти сьогодні по-особливому вродлива, Варя, — повільно спускаючись поглядом по моїй сукні, Марк чарує мене своїм голосом: — Чорний — надзвичайно тобі пасує.

Я ніби фізично відчуваю, як його сині океани торкаються краю моєї сукні, що закінчується на середині стегна. Доторкаються і зовсім не бажають підніматися вгору…

— Дякую… — ледь чутно одними губами промовляю я і вже голосніше додаю: — В холі прохолодно. Давай повернемося в зал.

Марк усміхається та знімає з плечей піджак кольору нічної сині, залишаючися в білосніжній сорочці, яка неймовірно пасує цьому хулігану.

Раптом розумію, що ніколи не бачила його в іншому одязі, окрім косух, рваних джинсів та футболок. В красивому одязі, який кричить про статус, можливості, силу Щербина ще небезпечніший. А розуміння, що все це, дійсно, в ньому є, п’янить мій розум та вражає його захватом, який мимовлі я все більше відчуваю до цього хлопця.

— Ходімо знайомитися з батьками, Варя, — обійнявши мої плечі, Марк повів мене назад у зал.

Його тепла сильна рука зігрівала мою спину та плече своїм дотиком — і я розслабилася настільки, що мимоволі здригнулася, коли губи Щербини доторкнулися мого вуха.

— У моїх батьків важкі характери, Варя, — серйозний хрипкий голос доносив інформацію, яку я не хотіла сприймати. — Тебе можуть шокувати їх… манери. Однак будь сильною дівчинкою. Я поряд, усе буде добре. Хай там що будуть верзти Анфіса Леонідівна та Георгій Сергійович — не реагуй.

У горлі пересохло від тону Марка. Здається, мої майбутні «свекор» та «свекруха» — ще ті подаруночки… Що ж, сама напросилася.

— Я довіряю тобі, — зірвалося з моїх губ, перш ніж я встигла подумати.

Марк невільно розтулив губи, а потім усміхнувся, обдаровуючи мене теплим поглядом.

— Дякую, Варя. Я не підведу.