9.3.

Удома мене зустріла мама, яка чепурилася біля дзеркала в передпокої.

— Люба моя, ти затрималася, — обризкуючи себе парфумами, мама кружляла навколо своєї осі в мідісукні синього кольору з V-подібним декольте та новою підвіскою на шиї, яку раніше я не помічала. — Як Матвій?

— Матвій — молодчинка, — відповідаю мамі, знімаючи з ніг весняні ботильйони та перевзуваючись у м’які капці. — Ти дуже вродлива. Сукня ідеально підкреслює твої розкішні форми, мам.

— Варя! Скажеш таке! — сміється мама, але я бачу цей рум’янець на щічках і всміхаюся, задоволена, що їй приємно. — Ти… — долоні мами стиснули мої і від розчуленого виразу в її очах мені стало так боляче, — ось, хто справді дуже красивий, моя добра, чарівна принцеса… Не вірю, що вже наречена…

І я не вірю…

— Я піду вдягатися, — уникаючи дивитися в чесні наївні очі мами, я намагаюся пошвидше втекти до себе й передусім вмитися холодною водою та налаштуватися на вечір брехні.

— Звісно, моя люба, біжи вдягайся! — відпускає мої руки мама. — Твій наречений уже, либонь, вдягнений! — сміється вона. — Ох, хлопці-хлопці! Коли справа доходить до одягу — я їм заздрю.

Усміхаюся рідній найближчій людині й поспішаю до сходів, де усмішка сповзає з мого обличчя від усвідомлення, якою дурепою ми з татом виставляємо маму. І хіба лише її? Мене, як товар, ведуть на продаж, видаючи всім, включно з нареченим, його сім’єю, моєю мамою! що я погоджуюся на це божевілля за власною волею.

Заходжу в кімнату щосили нагадуючи собі, заради чого я на це погодилася. Я не буду шкодувати, нізащо не буду. Нехай лише Матвій одужає, нехай лише небезпека мине…

***

Відмовившись від вибору батькової Наді — рожевої ніжної міді сукні — я вдягла чорну мережеву сукню вище колін, зібрала волосся в елегантну гульку та завершила образ срібною підвіскою зі смарагдом на шию та браслетом на праву руку.

Що ж, я готова до цієї угоди, тату.

Вдягнувши довге кремове пальто, я забрала сумочку та спустилася на перший поверх, де мене вже чекали батьки.

Мама світилася та щебетала так радісно, як і належить матері, яка радіє за свою доньку-наречену. Батько ще в той вечір на сходовому майданчику пообіцяв мені, що з мамою він поговорить сам. Які байки він їй розповідав, я досі не знаю, але мама залишилася задоволеною та навіть не ображалася на те, що я їй не розповіла про свого «принца». Мамо-мамо… як би мені сьогодні не розчарувати тебе…

— Привіт, Варя, — приязно зустрічає мене тато.

Ще б пак! Коли все йде за планом Андрія Власенка — він виглядає, ну, справжнісіньким ягням! Хоч до рани прикладай цього старого денді. Стоїть шкіриться на всю вітальню свого старого дому. Вдягнений в бездоганний сірий костюм та білу сорочку, яку Надійка вирішила не застібати до самої горлянки, а залишила батькові змогу подихати цей вечір вільно. Втім, кому як дихати вирішував завжди він.

— Привіт, — відповідаю рівно, щосили приборкуючи своїх драконів, які розходилися верещати побачивши тата.

Ненавиджу в ньому це лицемірство, гру та підступність. Нічого святого немає. Невиправний старий пес.

— Варочка… — мов ножем по серцю, щира радість та віра мами зачіпає мене за живе. — Яка ти в мене… — кусаючи губу, дивиться на тата з обожненням, –… у нас. Яка ти в нас красуня… Лялечка.

— Поїхали вже? — уникаючи погляд мами, суворо дивлюся на тата, розуміючи, що в теорії цей маскарад не приносив аж стільки дискомфорту. Матінко, а все ж тільки починається…

— Поїхали, дівчата, — ніжно сказав тато як колись у минулому.

Тілько от мене це більше не торкає. Своїм атракціоном небаченої щедрості батько спочатку витягнув назовні весь мій сум за ним, усі мої таємні бажання захисту тата, його опори, ніжності й турботи… А потім своєю користю розтоптав їх та показав, настільки ж смішні та безглузді мої мрії та бажання. Точнісінько як і та досі маленька дівчинка Варя, яка всі ці роки мріяла про тата, якому вже давно не до неї.