9.1.

…Щось всередині мене, вимогливе, сильне та палке, підштовхує потягтися до Марка, подарувати йому чергову радість своїм дотиком до його завжди ретельно поголеної щоки, провести подушечкою пальця по виточеній вилиці, запустити долоню в русяве волосся і спостерігати за тим, як задоволено він мружиться та всміхається своєю усмішкою нахабного котяри. Я так живо це уявляю. Мені навіть хочеться власноруч дозволити йому це відчути, однак…

Годинник на руці Марка нагадує мені, що час йти.

Через декілька годин зустріч із нареченим… А ще я обіцяла Матвію зайти до нього на годинку.

— Мені треба йти, — підводжуся я під уважним поглядом Марка. — До завтра.

— Тобто до завтра? — перепитав Денис.

— Ти пропустиш семінар у Чайника? — Зоя дивувалася не менше.

— Я його попередила і вже здала матеріали, — байдуже відповідаю друзям.

Останні події змусили переглянути моє ставлення до навчання. Завше повернута на ньому, зразкова студентка, зараз я розумію, що є речі важливіші, ніж високі бали, успішність та відсутність боргів із навчання.

— Дякую за гостинці, — нахиляюся до столу, щоб забрати круасан та капучино, і дивлюся в сині очі хлопця, який зовсім не в захваті, що я зараз йду кудись. Кудись далеко від нього.

— Ходімо, проведу тебе, — не вагаючись, підводиться Марк.

А я що ж? Не в силах протестувати. Нехай проводить, якщо так цього бажає.

Всміхаюся досі приголомшеним Дену та Зої — і разом із Марком виходжу із кафетерію.

У коридорі ми неочікувано зіштовхуємося з новою парочкою університету — Єгором Зайцевим та Ольгою Біляєвою…

Старий ворог Марка — худорлявий високий хлопець. Зелені, мов у дикого кота, очі як завжди хижо блистять. Цього психа я намагаюся оминати десятою дорогою. У його погляді мені мерещиться бажання кидатися на все, що він бачить перед собою, та нівечити, нищити, рвати. 

Щербина — інший. Він ніколи не нападає на слабких. Як справжній чоловік, Марк не дістає тих, хто не може йому відповісти; оминає тих, кому не по силам тягатися з ним.

Незмінно шкіряний одяг, забиті татуюваннями пальці, руки та шия, зв’язані у хвіст дреди — лише зовнішня демонстрація Зайцевим його складної, немирної, жорстокої натури.

Одягнена в лахи з останніх колекцій Оля виглядала б біля нього надзвичайно недоречно, однак незримим чином їхні енергії поєднувалися та цілковито мирно співіснували.

Що ж, хоча пліткарі базікають, що Єгор пограється Олею та покине, адже ціллю є лише вивести Щербину на емоції, проте, можливо, вони, дійсно “знайшли одне одного”. Хай там як, а вчора ці двоє заявилися в університет разом, задоволено посміхаючись та цілуючись на кожному повороті.

— Нова дівчина, Щербино? — плотолюбно посміхаючись, Зайцев пройшовся по мені розв’язним поглядом, залишаючи чорні мітки на кожній ділянці тіла, куди тільки могли дістатися його шалені очиська. — Якщо Власенко переможе на виборах — будеш хлопцем доньки прем’єр-міністра.

— Ти за своєю дівчиною дивися, — ховаючи мене за своєю спиною відповів Марк сталевим тоном. — Партія, гідна тебе, Гога. Мої вітання.

Відчуваючи напруження Марка, торкаюся долонею до його плеча та лагідно проводжу по ньому зверху вниз.

— Ходімо, — піднявши голову, тихо шепочу в шию та проводжу рукою вниз до пальців, стискаю їх та намагаюся привернути увагу Марка на себе.

Зі мною він інший. Не напружений та не розгніваний хуліган, якому понад усе хочеться набити комусь пику. Я фізично відчуваю, як сверблять кулаки Щербини, бажаючи пройтися по задоволеному писку Зайцева, на якому лише нещодавно зійшла сліди попереднього побиття.

— Єгор! — закочуючи очі, Ольга висловила втому від мовчазних поглядів хлопців і, як нетерпляча дитина, потягла Зайцева за руку. — Пішли вже!

— Не прощаємося, Щербина, — хижо блимнувши очима, Єгор притиснув Ольгу до себе і почав вульгарно цілувати її на наших очах.