7.1.

— Хлопці інакше влаштовані, Варя.

Хочу пирхнути та закотити очі, але не можу. Я в Марка на мушці. Мені огидно слухати ці пояснення відмінної фізіології, мені не хочеться зараз вникати в різну психологію. Мене просто лякують дві речі.

Перша — я надто переймаюся минулим Марка й Олі, яке ще зовсім нещодавно було їхнім теперішнім і чимось — принаймні для неї — справжнім.

Друга — я боюся болю, який мені може принести закоханість в такого хлопця… А те, що я можу в нього закохатися, надто очевидно, щоб ігнорувати цю можливість…

Сидячи на підвіконні й зазираючи Маркові в очі, я бачу так багато невисказаних обіцянок і почуттів, що мене вражає їх потужний вплив на мене.

— Ми зійшлися з Біляєвою на одних умовах, — не питаючи в мене дозволу, Марк вивалює на мене подробиці їх стосунків. — Однак вам же потім хочеться більшого… — Щербина ніжно доторкається пальцями моєї щоки. — А ми більшого хочемо не з кожною…

— З ким спимо, — вставив свої п’ять копійок Костиленко.

— З Олею я точно не хотів більшого, — завершив Марк і перевів погляд на Микиту: — Звали, Костиль.

— Ми, справді, різні… — маючи на увазі не лише дівчат та хлопців загалом, а більше конкретно себе та Марка, відводжу свій погляд і відштовхую руку хлопця. — Позбав мене від деталей ваших стосунків.

— Всьому тебе вчити! — ігноруючи репліку Марка про те, що Микиті ліпше б піти, безпардонний друг, закидає не меншу, ніж у Марка, лапу на його плече, та уважно дивиться на мене: — Він її не кохає Варя. Марк уже давно…

— Костиленко! — лунає грізний голос Марка вслід непомітному мені удару, після якого обличчя Микити кривиться від болю, однак цей невгамовний однаково сміється. — Не влаштовуй цирк. Кожному слову своє місце й час.

— Йой, які ми мудрі раптом стали! — кривляється Микита, однак бачу, що теліпати язиком і далі він не планує. Принаймні про Щербину. — Щось я сьогодні не бачу в універі твою подружку, Варя.

Пирхаю, думаючи, що, якщо і вчорашня поведінка Микити не змінила думку Зої про нього, — то моя подруга точно не в собі…

— Багато будеш знати, Микита, рано постарієш.

— Ха! Це ви, дівчата, такою дурнею переймаєтесь! — регоче Микита. — Мене цим не злякати.

— А чим тебе злякати? — під пильним поглядом Марка ведуся на ігри Костиленка. — А якщо в неї хлопець є?

Микита вигинає брову та всміхається так небезпечно, що була б я на місці Зої — точно загубилася б у його карих очах.

— Передай Зої привіт і скажи… що її хлопець може починати боятися.

Однак я не Зоя. Тому й на самовпевнену заяву Микити лише пирхаю та сміюся.

— Виступ завершено? — кепкує з друга Марк і, не дочекавшись відповіді, відсилає його куди подалі: — Геть із рингу. Ти тут третій зайвий.

— Привіт Зої! — закотивши очі в бік Марка, Костиленко підморгнув мені та позадкував коридором.

— Передаси особисто! — всміхаюся я, уявляючи свою подругу та цього шаленого хлопця разом. Це була б вибухова парочка…

— Варя… — Марк бере мої пальці в свої теплі долоні та легенько їх стискає. — Сьогодні ввечері я маю сказати своїм батькам, що обрав наречену. Давай домовимося…

— Про що? — висмикую свої руки з його долонь і зістрибую з підвіконня, про що майже відразу шкодую: Марк знову вище, нависає наді мною, а я маю підводити своє обличчя вверх та дивитися в його океани. — Ти просто егоїстично штовхаєш мене в авантюру, абсолютно не переймаючись, як мені проходити через всі ті кола пекла, які на нас чекають.

— Я тобі обіцяю: ніколи не тиснути на тебе й не примушувати ні до чого.

Я заперечно хитаю головою та знову повторюю сказане мною раніше:

— Сама ця затія — це ще той тиск, Марк…

Відступаю на крок і, закусуючи губу, мовчки йду якомога швидше та далі від Марка Щербини.

Він не йде за мною, однак я відчуваю, що цей хлопець вже не залишить мене в спокої.