6.4.

— Власенко? Щербина?

Матінко рідна… Краще б під землю провалитися, ніж потрапити на очі Біланової в такому положенні!

— Марк! — попри те, що мені дуже соромно, я інстинктивно шукаю в ньому захисту та, ховаючи обличчя на міцній шиї, тісніше притискаюся до цієї живої причини мого сорому.

— Доброго дня, Олімпіадо Веніамінівно, — ніжно погладжуючи мою спину, Марк звучить так буденно, спокійно та… задоволено? — Ми з Вами сьогодні ще не бачилися. Як Ваші справи?

Я не бачу цю худорляву високу жінку, завжди гарно одягнену не тільки в красивий одяг, а й в упевненість та манери справжньої леді.

— Не такі яскраві, як ваші з Варварою, — чую неприховану насмішку, від якої тим не менш не віє зневагою. Навпаки: її голос видається мені приязним та навіть веселим… Збожеволіти можна. Здається, у цьому університеті всі втратили розум від Марка Щербини…

— Та все ж у мене все добре, — чую теплі ноти в голосі Олімпіади Веніамінівни й набираю в груди сміливості, щоб поглянути на неї.

Однак Марк випереджає мене черговою нісенітницею:

— Дуже радий, що у Вас усе гаразд, — Марк всміхається, показуючи, що його точно радує наше становище! — А я от… наречену заспокоюю. У неї, знаєте, передвесільна істерика.

— Ти… — я буквально задихаюся від обурення, але ковтаю всі свої слова, коли мене добиває вражено-радісний голос Біланової:

— То ви вже заручені з Марком, Варя?

— Наші заручени будуть пізні… — починає щось Марк, але я більше не збираюся це терпіти й сердито шиплю:

— Марк жартує, Олімпіадо Веніамінівно! Готується до участі в студентському КВН.

Марк тихо засміявся і підморгнув викладачці.

— Істерика, я ж Вам говорю…

— Та я тобі зараз влаштую істерику! — починаю пручатися, але руки Марка огортають мене так ніжно та міцно, що я лише зойкнути встигаю, коли опиняюся знерухомленою в його обіймах.

— А я от днями задумалася, Варя, — чую хитринки в голосі Біланової і вже наперед починаю невдоволено морщитися, — хто б був Вам гідною парою? У нас на факультеті іншомовних мов не так вже й багато парубків, та і, — хоча нашу розмову слухає весь кафетерій, Олімпіада Веніамінівна стишує голос настільки, наскільки необхідно, щои почули лише ми з Марком, — між нами дівчатками... немає для Вас гідної пари. Інша справа Марк, — ледь не з обожнюванням промовила Біланова, вкотре шокуючи мене симпатією до цього нестерпного хлопця. — Ви не помилилися з нареченим, Варвара.

— І я про те, — вставляє свої п’ять копійок задоволений Марк. — Варя трішки вередує, але ж Ви знаєте: від цього ми коханих дівчат менше не обожнюємо.

Ні, це просто змова! Або ж… або ж я опинилася в якомусь сучасному Задзеркаллі! Як це можливо, що всі люді, яких я поважаю та люблю, як один, змовилися, та почали сватати мене Марку Щербині?! Це все просто якийсь лютий сюр, реагувати на який я скоро почну сіпанням ока та сплесками агресії. Або ж… станеться ще гірше: вони всі разом все-таки зламають мою волю – і я здамся, от просто здамся і погоджуся на умову ненормального Щербини!

Доки я мовчки обурювалася та малювала у своїй обтяженій думами голові зовсім нерадісні картини майбутнього, — Марк зі мною на руках уже вийшов у коридор. Ми пішли в бік довгого світлого коридору з безліччю вікон та маленьких натюрмортів на протилежній їм стіні.

— Варвара, — видихаючи гаряче повітря в моє обличчя, Марк саджає мене на підвіконня і стискає міцними долонями мою талію. — Ще раз повторюю: так, ми зіграємо з тобою закохану пару, однак я не граюся тобою і не буду гратися, — теплі пальці легенько стискають моє підборіддя та піднімають його вверх. — Чесне тобі хуліганське слово.

А далі Марк нахиляється обличчям до мого і, поки моє серце підключає додаткові потужності, щоб витримати шалену швидкість серцебиття, Щербина ніжно-ніжно водить носом по моїй вилиці.

— Знала б ти, Варя, як я хочу тебе поцілувати, — хрипкий хвилюючий голос Марка проникає в мене й осідає невагомими частинками глибоко на дні душі, звідки його вже нізащо не дістати та не забрати назад. — Знесла мені дах своїми медовими губами…

Мовчу, не в силах хоч слово сказати. Згадую наш поцілунок — украдений у мене поцілунок! — і шокую саму себе усвідомленням, що Марк Щербина – не настільки жахливий хлопець, щоб подарувати йому свій перший поцілунок…

— Однак тепер, Варя, — Марк поднімає обличчя до мого – і сині океани зливаються своїм безкраїм простором з моїм блакитним небом, — я хочу, щоб ти сама поцілувала мене. 

— Цьому не бути, — відповідаю здавленим голосом та штовхаю долонями його міцні груди. — Ти забрав у мене поцілунок проти моєї волі, Марк. Не чекай, що я сама вчиню таке безумство.

— Ніколи не кажи ніколи, Варя, — тепла долоня ковзнула моєю талією вище по спині, зупиняючись на волоссі. — Часом шал штовхає людину на неочікувані дії.

— Неочікувані? — хмикаю я. — Я гадала, для Марка Щербини цілувати, кого заманеться, — це звична річ.

— Ти мене зовсім не знаєш, — перебираючи пасма мого волосся, всміхається Марк.

— Звісно, — пирхаю я. — Всі ці чутки про тебе — ница брехня. Насправді ж ти — джентльмен. У підпіллі.