6.3.

— Ну, і як це розуміти?! — накидаюся я на Марка щойно Ден, чарівно мені всміхаючись, залишив «закоханих наодинці». — Марк!

— Хоча я і не вірю в дружбу між хлопцем та дівчиною, — посміхаючись моїм потугам звільнити руку з міцного потиску його лапи, Марк тягне пальці до мого обличчя та поправляє мені пасмо за вушко, — все ж, Ден — хороший хлопець.

— Звісно, хороший! — гаряче запевняю я, відштовхуючи від себе руку Марка, яка не поспішає залишати моє волосся. — Навіть якби Ден був поганим — тобі то що?

Нахилившись до мене так близько, що наші лоби майже стукнулися, Марк своїм голосом викликав хвилюючі сироти на моїй шкірі:

— Тоді Дена біля тебе не було б, Варя.

— Навіть так? — намагаюся відхилити обличчя, яке утримує лише один погляд синіх очей, якого достатньо, щоб я не робила різких рухів. — Чому?

— Тому, — пальці вільної руки Марка доторкнулися мого підборіддя, — що біля тебе може бути лише один поганий хлопець, Варя. Я.

— Який ти… — я знову відштовхую від себе його пальці та мимоволі набираю в груди побільше повітря, — самозакоханий і нестерпний хлопець, Щербина! Якщо хочеш знати — мені ні ти, ні будь-який інший поганець поруч не потрібний! Просто залиш мене в спокої!

Я говорила та говорила, лаючи його та намагаючись достукатися до сірої речовини в його мізках. А він!.. лишень стояв, схиливши голову на бік, та дивився на мене, як… закоханий хлопчисько… Звісно, погляд Марка далекий від невинного та чистого, однак як не сердить мене хуліганська поведінка – я не можу ігнорувати своє хвилювання від його близькості.

— Ти дуже вродлива, Варя, — прослухавши мою довгу тираду про нахабну поведінку, я дістаю від Марка ось такі слова! — Однак більше за все мені подобається те, як ти тримаєшся, — він робить крок до мене, а я мрію, щоб за спиною опинилася стіна, бо ж його енергетика давить на мене та змушує відчувати себе рідкою в’язкою субстанцією, якій хочеться з’єднатися з чимось сильним, міцним, непохитним. — Як би сильно я тобі не подобався…

— Ти мені не подобаєшся! — гаряче запевняю я, штовхаючи долонею його грудну клітку, проте Марк гне свою лінію й далі:

–…ти не підпустиш мене до себе, якщо сама цього не забажаєш. Як сказав би мій тренер, ти міцний горішок, Варя, — нахабно посміхнувшись, Марк додає: — А такий завжди хочеться розкусити.

Довгу мить ми стоїмо мовчки. Не знаю, що на думці в Щербини, а в мене якесь мерехтіння в душі та збій у думках. Він знає, що говорити дівчині, щоб вона втратила від нього розум, майстерно підбирає ключики до кожної. Скільки їх у нього було? З Ольгою Біляєвою він затримався. А до цього? Навіщо йому я? Невже для свого фальшивого шлюбу він не міг знайти іншу?..

— Ти просто граєшся, так? — не приховуючи образи, я запитую те, чого найбільше боюся. Хочу побачити емоції в його синіх очах, спробувати помітити в них хоч щось. — Це твоя примха, так? Хочеш задурити мені голову?

Сині очі Марка раптово робляться майже чорними. Не встигаю і зойкнути, як опиняюся на його руках, притиснута до міцних грудей.

— Марк… що ти… що ти собі думаєш? — лепечу щось ледь розбірливе.

— Ти дограєшся, Варвара, — міцніше притискаючи мене до себе, заявляє Щербина хрипким голосом.

— Постав мене на ноги! Негайно! — опанувавши своє потрясіння, я вже щодуху лупцюю його спину та груди, однак все, чого мені вдається досягти, це лінива й поблажлива посмішка, красномовніша за будь-які слова.

Шокуючи всіх студентів та деяких викладачів, Марк ніс мене прямісінько на вихід із кафетерію.

Як би мені не хотілося пручатися і далі, однак роботу кулаками довелося припинити, коли за моєю спиною я почула високий та суворий голос… Олімпіади Веніамінівни:

— Власенко? Щербина?