6.1.

— Ден! — пищу я, мало не стрибаючи від радості.

— Ні хао*, Варя!

*(з кит.) – привіт.

Сміюся і, забувши про все та всіх навколо, повертаюся до свого любого східного волоцюги та міцно обіймаю. Неочікувано відчуваю обпікаючий біль між своїх лопаток, ніби до оголеної шкіри притулили тавро . Однак я ігнорую це некомфортне відчуття і вдивляюся в блакитні очі високого білявого хлопця.

— Як я скучила за тобою, Баленко!

— І я скучив, — міцно обіймає мене у відповіль Денис та запитує: — А де моя Зоя?

Щипаю його за худий бік та не оминаю можливості пожурути цього невихованого парубка:

— Невже не можна було попередити, а? Зоя заради тебе і проби пропустила б!

— Я хотів сюрприз зробити, — так мило та щиро всміхається, що я не можу й жартома його сварити. Хитрун такий! — Ти, що, мені не рада?

Дивиться на мене сяючими очима, а я радію, що він нарешті повернувся з Китаю, де пробув пів року як студент за обміном.

Печіння між лопатками ставало все нестерпнішим і почало мене непокоїти, однак я дивилася лише на Дениса, не бажаючи впустити нагоди оглянути його худе привітне обличчя з правильними м’якими рисами й такими добрими очима, що, здавалося, цей хлопець ніколи не бачив на своєму віку ні найменшого горя. 

Біляве завше коротко підстрижене волосся відросло грайливими кучерями, до яких мені так хотілося доторкнутися та подражнити цього миловидного принца, розпитати все-все про його навчання і життя в іншій країні та у цілком незвичному для нас культурному просторі.

— Дурник! Рада, звісно! Однак ти обіцяв лише через місяць повернутися!

Не стримуюся і все ж тягнуся рукою до волосся Дена, однак мої пальці неочікувано опиняються в лагідній, але міцній хватці великої гарячої долоні.

— Марк? — вирячаюся ошелешено на Щербину, який стоїть поруч та не зводить сталевого погляду з Баленка.

Усмішка зникає з обличчя Дениса і він, помітивши мою розгубленість, йде на самогубство, запитуючи в Марка:

— Якісь проблеми?

Різко переводжу погляд на Щербину — і бачу, як стрімко злітає вверх його брова.

— Проблеми будуть у тебе, хлопчику, якщо ще раз побачу біля своєї нареченої.

— Марк… — ледь чутно шепочу, тільки зараз на фоні високого, але зовсім не спортивного та не такого підтягнутого та кремезного, як Марк, Дениса, – розумію, яку загрозу цей хуліган насправді може створювати для всіх оточуючих.